Дякую, пані Катерино. Я згоден з Вами більше ніж з Хайямом -у земному масштабі, про що і сказав у першому коментарі. У всесвітньому ж плані - Хайям правий.
Дякую, пані Надіє. Я в дитинстві віршів не любив, тому що дуже багато заставляли нас вчити їх. Був здивований відповіддю внука на питання чи він вивчив вірша: "А нам не задають." Але самі бачите, як воно на старість трапилоь. Натхнення Вам!.
Дякую, пані Наталіє, за щирий коментар. Я не можу писати на замовлення (колись міг), пишу коли щось зачепить, епізодично. А отаннім часом суцільний негатив в житті країни, власному житті не надихає. Натхнення Вам і здоров*я!
Та вірш – не тільки слово й рима, А ще присутні в нім незримо І ритм, і музика, й душа є, Що сніп емоцій викликає. Хвилюють, не дадуть дрімати І спокою не будеш мати, Страждати будеш до тих пір, Поки не ляже на папір. Та нова хвиля підійде І знову стан такий будЕ Повторюватися циклічно. На довго чи? Може довічно!
Дякую Вам, пані Катерино: по-перше, за те, що Ви знайшли можливість приділити стільки часу моєму твору і моїй персоні; по-друге – за Ваші правдиві слова, які спонукали мене по іншому глянути на хід подій і надали мені спокою душевного і надію на завтра.
Дякую за коментар, пані Надіє, мені знайома описана Вами ситуація. В дитинстві я теж спав на печі і не раз "блукав": куда не протягнеш руку - кругом стіна. Успіхів Вам!