Як же жити без віри й надії? Треба вірити! А просто жити... не думаю, що усе так легко в інших країнах, знаю, що зараз кругом тяжкий час. Вибачте, Лідіє, але якщо написати "Буде дибитисЯ", то тоді не спотикатимемося на цьому рядку. Чи то так задумано?
Автор вміє зацікавити читача, у розповіді застрічаються цікаві описи дрібних деталей, які відіграють важливу роль у творі. Прикрашають твір і діалекти. Останні два речення, особисто мені, краще було б не читати і не знати. Бо сама розповідь повчальна: "роби добро і буде тобі винагорода". Звичайно, тут винагорода матеріальна. Але в житті це може бути прихильність людей, друзі, добре відношення, повага та інше. Та ота кінцівка... Що автор хотів сказати тим, що закінчив свій твір смертю протагоніста? Якщо то той самий персонаж, який на початку прийшов у хату в негоду, а в кінці загриз його, то де ж винагорода? Це просто мої роздуми. Але хочу відмітити, що твір мене зацікавив. Ось деякі описочки, які бажано виправити. Таке буває і зі мною і я завжди дякую авторів, які уважно читають і допомагають виправити. "зі мною" - розділіть. "раптом спитав він" - краще "запитав". "Негода невЩухала", "вЩухне", помОитися (викиньте "О"), "по вулицям" - "гасав вулицями", "хопчиНа" , "мокрими прядями" - підберіть український віріант, "Я Прокинувся", "а слухаЙте мене уважно", "тільки-но", "вІзирунки", "обІмлів", "зайШов в хату. "
А я оптимістка. Треба час, щоб змінити культуру і менталітет. Оті зековські пісні і розмови не так вже й даремно розповсюджені. Адже у нас до середини 80-х ще Гулаг існівав! Там було багато людей із високою культурою, але усі були разом: кримінали і політичні в"язні, а с "волками жить - по-волчи выть". Як людям не слухати ті пісні, якщо вони торкаються реального життя багатьох людей. Тому й "хіт часів". "Простягнуті безвільно руки" - це тому, що милостиню просять? Кожного літа їду в село, а там жнива і стільки людей безробітних, а у фермерів не хотять працювати. Хоч мало платять, та все ж не ходити голодним! Тому й кажу, що ми не зможемо переробити світ, ми можемо переробити себе, якщо забажаємо.
Якраз почала перечитувати роман Миколи Олійника "Дочка Прометея" (Про біографію Лесі Українки) і дочитала до того місця, як вона з батьками на Волинь переїхала. Як автор описує природу! Там, звичайно, проза, але ваш вірш так гарно описує ту природу. Попрацюйте трішки над формою і буде цей вірш Гімном Волині.
Прочитала першу частину вірша - такий політ фантазії, любо бачити гарний сон... "Гламурненький" початок. А на другій частині аж гепнулася об грязну підлогу тієї кімнати... Жаль ліричного героя... Але у нього не все втрачено, раз такі сни сняться. Вірш сподобався своєю різноманітністю.
Багатьом жінкам цей вірш зрозумілий і почуття знайоміі. Таке не напишеться, якщо не пережито і не відчуто серцем. Невеличкі поправки, якщо Ви, звичайно згодні із ними. Щоб не збиватися, у деяких рядках не вистачає складів, може так не збиватимемося: "Я чекаю НА тебе завжди.." "Що наладжую важко І довго..."
На штанах Дід дірку має, І питання виникає, Де ж протерлися штани? Бо не видно з вишини... На колінах Дід стояв Та ворони рахував? То ми латки там нашиєм - Це робити ми умієм. Як на лавці він сидів, То кармани у дідів З-заду дуже вже доречні Щоб сидіть на них безпечно. А якщо лежав на пузі, Що робитимемо, друзі? Де ж протерлися штани, Бо не видно з вишини...
Читаю і милуюся такою ніжністю, яка ллється із Ваших віршів, Катрусю. Здалося мені, що дві строфи цього вірша мають право існувати одна без одної - бути окремими віршами, хоч і короткими, але зовсім різними і вільними один від одного.
От тобі й на! Наш Тичко засумував на День народження. А не здається тобі, що у нас схожі думки, я писала про літа-птахи, а ти про роки-коні? І що мої, що твої вирвалися і мчать, летять.
А якщо серйозно, то вірш філософський, де у першій шістнадцятирядковій строфі автор пише про роздуми і свої відчуття, навіяні легким сумом. Друга ж, як висновок над сказаним, а цей висновок дає зрозуміти чатачам, що головне не роки, а надія, вірність, любов, розуміння. Так воно й є. А бажання, мрії й сподівання завжди нехай бадуть твоїми супутниками, Олексію і нехай усе збудеться!
Так ніжно, з любов"ю. Пригадала анекдот: Виходять чоловік із дружиною із під"їзду і бачуть сусідів, сімейну пару в роках, а він її цілує на прощання, біля дверей, бо іде на роботу. От, дружина і каже чоловіку: - Поглянь, любий, як роблять справжні чоловіки. Кожного дня він цілує її перед тим, як іти на роботу. - Люба моя, та я ж її ще зовсям не знаю...
Сподобались рядки: "Неначе дитина до матері, До тебе тягнусь звідусіль" , бо й справді сімейна пара - це як одне ціле (якщо вона справжня сімейна пара), тоді одна половинка тягнеться до другої.
"Не раз, і не два, і не п’ятеро Собі забираєш мій біль." - і тут зрозуміло, що поруч із рідною людиною, яка зрозуміє і підтримає, кожного разу біль полегшується. Тільки не думаю, що тут влучний збірний числівник "п"ятеро".
Як укол не довподоби, То під хвіст він клізьму зробить, Прополощне Мишці кишки, Прибирати буде Кішка! Повернеться Мишка в дірку, А за вірш - моя п"ятірка.
0
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('