Дякую, друже. Ви праві, серед тих, хто зараз називає себе опозицією не те що лідерів, а і просто гідних людей нема. Думаю, що, як уже не раз було в нашій історії, не лідери створять епоху, а навпаки - нинішня ситуація винесе нагору лідера (зовсім нову і чисту людину). І тоді все зміниться.
Дякую за розуміння. Цей вірш був написаний у 2003 році, а в 2004 побачив світ (у збірці). На жаль, це все актуальніше зараз, ніж тоді. Я теж вірю, що скоро таки все зміниться. Ніщо не вічне. Як не вічна краса і благополуччя, так не вічні бедлам і хаос.
Дякую за коментар. Безумовно, в кожної людини своє сприйняття і розуміння. Як на мене, то заклики якраз і повинні бути в кінці. Спочатку вступ (затравка), потім основна теза (ворог), і, врешті логічне завершення (заклик). Як же інакше.
Дякую. Так, це вірш автобіографічний. Чому асоціюю? Тому, що вовк чи не єдина тварина, яку в цирку не побачиш. Його неможливо примусити робити те, чого він не хоче. А до чого тут агресія у двох останніх рядках першого куплету (а не строфи)? Тут немає агресії, навпаки - це дуже вольове, вистраждане і виболене рішення людини ніколи більше в житті не йти на компроміс зі своєю совістю і своїм єством, і ніколи більше нікого і нічого не боятись - бо саме ці постійні наші страхи і компроміси вбивають і нівелюють особистість і занепащують саме життя.Безкомпромісність насправді - це свобода.
Абсолютно з Вами, Наталю, погоджуюсь на рахунок миру, любові і т.д. Але як би нас ця "миролюбність і дружелюбність" не довела до духовно-культурно-національного занепаду, перетворення у зденаціоналізовану біомасу і зникнення як нації. Може, інколи треба показувати ще й ікла?
Я теж так думою, найбільшою нашою стратегічною помилкою після здобуття Незалежності була навіть не відсутність люстрації і не декомунізація, а саме неспроможність створення єдиної помісної церкви. І тепер московський піп в кегебешних погонах у поліському селі агітує за "русскій мір" і "правільного кандідата".
Ну вам з Аморе поталанило. А я тут читаючи ваш вірш згадав свій один. З вашого дозволу: Шкодую зараз за одним я лише - Що стільки літ у марності прожив, Що ти зібралась і втекла раніше, Ніж я тебе, потвору, задушив.
Дякую всім, пані Наталю обов’язково дослухаюсь. А на рахунок різкості - якщо це дійсно правда, то вона не може бути занадто чи не занадто різкою, якщо вона розпливчаста, то це вже не правда. Так що - як є так є.
В ідеалі - це, коли ви пишете своє для себе, а воно стає близьким ще комусь. І не важливо, чи знаєте ви їх в обличчя, чи ні, чи ваші справжні читачі ще й не народились. Гарний душевний вірш. P.S. Даруйте за правку, Вікторе, але "взаперті" - русизм. По-нашому аналогічного відповідника немає. Найбільш близьке - під замком, замкнений.