| * * * На скелях днів розвішано світанки.
Мене ти ще сьогодні посвяти
У пломінь, що горить безперестанку
На протязі твоєї самоти. Ми тут. Ми стали схожими на простір.
Стежина завітрилася в імлі.
І стали зрозумілими до брості
Усі майбутні сполохи землі. Це час, коли ще квіти не духмяні,
Коли непереборна неба синь.
І все, що нас освітлює і манить,
Уже перетікає в далечінь.
| 
у Вас 
0
