Я чую твою тишу, вона бринить бажанням, Вона пульсує в скронях, в інерціях тремтінь Крила, що Вічність пише в обіймах у світання, В солодкому полоні безмежжя СВІТЛО-ТІНЬ...
Вірш добрий і милозвучний. Мені щоправда перших два рядки звучать ось так - "Закутий в почуття, недремний уві сні, Прямую у життя, на свій поріг весни...". Не варто щоразу повторювати "Я", це й так зрозуміло з тексту. З повагою, Землячка (м. Рудки - місто мого народження).
О, знаю, знаю, що ніяк не личить, Якщо ти жінка, брати меч до рук І під нестримний серця свого стук Іти крізь терня, стежкою у Вічність. Рішучим кроком, з поглядом бійця, Щомить в обійми кидатись стихії, Приборкуючи в собі буревії, Рвучи облудні маски із лиця. Та прийде час – складеш і лук, і стріли, Аби забули пальці тятиву, Аби не лиш у снах, а наяву Злилися дві Душі в єдине ціле. І хай кружляє в небі чорний крук, Мов демон лютий всіх твоїх баталій – Жбурни під ноги зброю і печалі, Зітри з душі всі тіні від розлук. Ти станеш пристань – тиха і яснА, Чийсь корабель прийде колись спочити, Аби любов'ю дві Душі наситить В країні мрій, де вічно є весна!
Вірш написаний під враженням вчорашнього перебування у львівській Опері, де відбувався симфонічний концерт "Королівської музики" на честь святкування 180-річчя Бельгійської монархії, вірш присвячений моєму другу, диригенту симфонічного оркестру.
Так, Оксанко, погоджуюсь, що ми всього знати не будемо, та мій дідусь з бабусею, які мене виховували і котрих вже нема на цьому світі, мені цю історію переповідали не з чиїхось слів, а з власно пережитого досвіду, у моїй родині були й такі, для яких слова "ВОЛЯ АБО СМЕРТЬ" не були порожнім звуком, а реальним і буквальним закликом до дії, вони пускали собі кулю в скроню, аби лиш не віддатися в руки ворога, аби не потрапити в неволю... Ось така Історія!
Холод. У душах крига. Весни згубились в дорозі. Люд від зими не оклигав, Хоч закипає розум. В серці живе зневіра, День не несе надії, Душі навколо сірі, Втомлені від бездії. Совість людська хвора, Все, що святе, продали. Те, що було потворне, Вищу ціну дістало. Те, що горіло в грудях, Нині лише тліє. Слово несе облуду І покривається цвіллю. Довго травили волю, Доки її не стало. Пишуть за нас ролі, Потім ведуть на поталу. Хто нам цю кривду робить? Доки терпцю нам стане? Ми не в смугастих робах І не усі безталанні! Хай собі "світу сильні" Граються в "Чорні ради". Ми не раби – вільні Жити себе заради! Грози шматують небо, Наче для нас розплата... Час починати з себе Світ цей на краще міняти!
Цього вірша було перероблено з одного мого недавнього (якщо хтось щось схоже вже у мене зустрічав), спеціально до мого вчорашнього виступу та творчому вечорі, який я проводила в реабілітаційному центрі для людей з вадами зору "Левенятко", що у м. Львові, вечір був присвячений героям УПА, мала честь виступати там разом з Юрієм Шухевичем.
Вітаю земляків на моїй сторінці (якщо Ви справді з Самбора, то я родом з Рудок), тим більше таких уважних, дякую за заувагу щодо невірно написаної букви, яку ніхто не помітив до Вас. А як Вас насправді звати, ми не знайомі?
1
Ось така Історія!
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('