Колись завершаться трагедій, драми, Любов життєдайна журби сточить камінь, У ніжнім промінні розквітнуть жоржини, Замріяні мрії у небо полинуть, Холодні тумани розвіє світання, Роз'ятрені рани загоїть кохання, Барвиста палітра заграє на сонці, І я, наче чайка, на Твою долоньку Тихесенько сяду, омита вітрами, Щоб більше не було розлук поміж нами!
Ти не помиляєшся, я справді останній місяці живу в суцільному піднесенні - видала свою збірку, до якої йшла понад 10 років, провела чудовий творчий вечір, роздарувала близько півтисячі своїх книжок, отримала сотні відгуків, кожного тижня маю поетичні виступи, впродовж місяця планується ще зо п'ять творчих вечорів, зустрічаю щодня десятки гарних людей... так що я зараз у такому собі творчому "загулі", тому й моя поезія дещо змінилася, і я забула про всі свої жалі і тривоги
Ну що за "жур", ну що за смуток? Чи дум сумбур, чи то хандра? Холодна осінь є за суттю, Не слід робити з цього драм! Іде крізь тебе і крізь мене Пора багряних позолот, Тече крізь мозок наш і вени І вабить душу до висот...