SITE LOGO
Вт, 05.11.2024, 10:00
Меню сайта
Наш опрос
Що є загрозою розвитку української мови?
Всего ответов: 497
Главная » Комментарии пользователя [Валькірія]

Найдено комментариев: 5305
Показано комментариев: 5011-5040
Страницы: « 1 2 ... 166 167 168 169 170 ... 176 177 »

avatar
Знову осінь, знов без Тебе,
І від цього не втекти.
Лиш глибінь сумного неба
Манить душу у світи,
У яких нема облуди,
Лиш любов і доброта,
А зболіле серце в грудях
Віра зцілює свята.
Знов без Тебе сонце встало,
Засумніло в небесах.
Ще недавно нас вітало,
Відбиваючись в очах.
Ну а нині – тінь печалі
Досягла небес блакить.
Покотилось сонце далі,
Плину часу не спинить...
shy
avatar
Нічка, може, й тепла, та приморозки залізли у душу... shy
avatar
Погоджуюсь, не переродилися - а мутували швидше, а "Свобода" також буває дуже далека від народу... знаю, що говорю, бо вже багато років маю безпосередню причетність до політики і політиків і знаю їхні болячки, які вони вміло маскують від людей... shy
avatar
Поміж рядків завжди можна прочитати більше, аніж у самому творі, лиш треба вміти БАЧИТИ і ЧУТИ...ДУШЕЮ... yes
avatar
Мені, звісно, приємно, що Вам сподобалось, хоча мені насправді дуже сумно...рятують лише вірші і Ваші коментарі до них... shy Дякую Вам усім!
avatar
Той не любив, хто пристрасті не знав,
Хто не терзався в муках, не страждав.
Любов – вогонь, що душу воскрешає,
Хто не пізнав її – про щастя той не знає!
confu9
avatar
Солодка мить
Не стала вічністю,
Душа болить
Недовговічністю.
Думи-вужі
Тебе замучили.
Розправ душі
Крила покручені!
Світ не порожній,
Хоч болем встелений.
Людині кожній
Любити велено.
Розлук мости
В житті стрічаються.
До зір лети -
Тобі всміхаються!
Так важко йти
І знов вертатися...
А ти прости,
Вір - щастю статися! yes
avatar
Катрусю, не було б Твого віршика - то не було б й мого коментаря. Так що дякую Тобі за два віршики - твій і мій, ось так! :)
avatar
Розмежованість двох світів
Не зшивається й сотнями променів...
У любові закони прості -
Можна грітися навіть спомином.
Розмежованість ночі і дня
Надто є для людей очевидними.
Лиш за серцем хто йде навмання -
Тому й ніч від любові розвидниться.
Розмежовує світ людей
Невблаганністю часу і відстані.
Лиш закохане серце дійде
До своєї у вічності пристані! yes
avatar
Сум Мамай на серці має...
Українці де? - дрімають,
Все проспали найдорожче!
Та чи буде за це проща?...
shy shy shy
avatar
Створили світ, в якім живем,
Який довкола нас.
І винні лиш самі, що йдем
У прірву раз у раз.
А світ навколо – наче сад,
Де кожен – садівник.
Якщо б могли навести лад,
То виріс би квітник.
Та жаль, не бачим, поряд нас
Вже повно бур’яну.
Давно пора догнати час,
Прокинутись зі сну.
Пора вже землю обробить,
Дерева посадити.
І квіти виростуть у мить,
Як вчасно їх полити.
Створім посеред пекла рай,
Нехай буяє квітом.
Нехай цей сад, чудовий край,
І стане нашим світом!
yes
avatar
Якщо у цій безпросвітній пітьмі та ще й мовчати - скоро Україну під лупу будемо шукати... shy
avatar
Людина, наче птах, не може жить без волі,
Не може повноцінно радіти і творить.
Бо жодні цінності, що нам дають в неволі,
Не можуть ковтка волі замінить!
yes
avatar
Чим більше підписів - тим краще! Дякую Вам! :)
avatar
Мені приємно, Ольчик, що Тебе зачепила моя поезія, хоча погоджуюсь, в глянцевих журналах таке не друкують - хто ж хоче про себе таку правду чути... ми всі, хто більше, хто менше, винні у тому житті, яке проживаємо yes Успіхів Тобі у всьому і світла у душі! confu9
avatar
Хтось вдягає маски, аби люди
Не впізнали істинну їх суть,
Носять серце зрадника у грудях,
Павутиння підлості снують.

Носять маски, аби не впізнати
Їх нутро, струхнявіле ущент,
Продають Вкраїну й рідну мати
За примарну владу чи за цент.

Час зриває маски, що облуда
На людей вдягає з волі їх,
Бо все зло, що виплекане в грудях,
Важко позбирати аж до крихт…

Час розставить все на місце своє,
Буде мати – хто що заслужив,
А Господь і зрадника й героя
Нагородить так, як він прожив!
yes
За останні Ваші два рядки хотіла б потиснути Вам рукИ!

avatar
Чому в історії Вкраїни стільки драм?
Чому пролилося людської ріки крові?
Хто зруйнувати вирішив наш храм?
Чому німа печать на рідній мові?
Чому ярмо так довго ми волочим?
Чому ідем в пітьму, а не до світла?
Чому на зло скоріше ми охочі,
А душі вже й забули про молитву?
Чому земля так стогне під ногами?
Чому Творець так часто нас карає?
Чи ж не тому, що власними руками
Самі ще за життя себе ховаєм?
Чому лежать знівечені хрести?
За що сини батьків своїх цурались?
Прошу тебе, о Господи, прости
За все, що було, і за те, що ще не сталось!
avatar
Мушу перепитати - а чий твір Ви не зрозуміли? question
avatar
Ой, як страшно мені - блискавиці летять,
Світ спішить, мов комета, до власних розп'ять... shy
avatar
Стань часткою, нотою, звуком
В симфонії Всесвіту ти,
І серце відкликнеться стуком
З тим серцем, що прагнеш знайти!
yes
avatar
Вікторе, з мене "пре" лише тоді, коли болить душа... ось і не знаю, що краще - коли мені добре і я втрачаю дар писання, чи коли в душі страждання і суцільні віршування... happy
avatar
На церковні хрести із вікна
Поглядає душа крізь туман.
Порятунку жадає вона
Від образи людської і ран.
Зазираю у неба блакить,
В піднебесся сягають хрести.
Голос Божий тут вічно звучить,
Наші душі бажає спасти.
Тихо голос з небес долина,
Та у серці відлуння, мов грім.
Він звучить, як чаклунка-весна,
Помагає прокинутись всім.
Він звучить, як ранкова земля,
Мов глибінь у морської води,
Промовляючи Боже ім’я,
Відвертаючи нас від біди.
Він звучить різнобарв’ям тонів,
В нім мелодії всі й голоси.
Це – неначе всіх янголів спів
І відлуння святої краси...
З-під небес Божа ласка зійшла,
Ти готовий їй серце розкрить?
Порятунку волає душа,
Голос Божий для неї звучить!
Колись давно мені таке писалося...
type
avatar
В життя є тисячі принад,
Воно барвисте, мов весна.
Є в нім любов і колір зрад,
Є шлях наверх і є до дна.
Життя солодке, наче мед,
Та водночас - гіркий полин.
Та ми уперто йдем вперед,
Мов підганяєм часу плин.
Не раз збиваємось з шляху
І озираємось назад,
За мить – позбулись вже страху,
Бо шлють нам милість небеса...
yes
avatar
Я зараз також переживаю певні душевні терзання, тому, мабуть, дуже розумію Ваш душевний стан і хоча б теплим словом хочу підтримати yes
avatar
Якщо мої вірші западуть у душу хоча б десятку-другому душ, надихнуть до життя чи дадуть крихту віри - я знатиму, що пишу не намарне... і не важливо - визнає мене цей світ Поетом, чи ні...
avatar
У мене теж печальна осінь,
Минуле боляче пече,
Поділось рідне десь плече,
Самотність вплелася у коси...
Поміж берізок клен похилий
Тобі нагадує тебе? -
Та милість спуститься з небес
І мріям знов поверне крила! yes
А ну, мій Друже, не хандри,
Сумні листочки обірви
З календаря своєї долі,
Всі почуття впусти на волю! confu9
avatar
На жаль, в житті бувають ситуації, в яких не все залежить тільки від бажання однієї людини, а деколи й бажання двох буває замало, бо обставини бувають вищими... shy
avatar
Замки в нас на піску,
Щастя - дивний міраж,
Наче серце закув
Нам невидимий страж.
Орхідеї цвітуть
У сусідських садах.
Ну а ми щастя суть
Прагнем тільки у снах.
Глянь, піднявся з води
Купол храму душі -
Свої мрії буди,
Хай злітають мерщій
У безмежжя небес,
Де печалі минуть,
Де полегшає хрест
Й ти знайдеш власну суть! yes
avatar
Дякую Вам! yes
avatar
Це реальна історія про реального закоханого Поета... А кохання в цій історії для ЛГ було лише стимулом для написання прекрасних віршів, ось таке життя... yes
Форма входа
Друзья сайта
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com

Статистика
Copyright MyCorp © 2024 Хостинг від uCoz