SITE LOGO
Пт, 22.11.2024, 20:47
Меню сайта
Наш опрос
Чи потрібна зміна часу на годину вперед/назад?
Всего ответов: 438
Главная » Комментарии пользователя [Валькірія]

Найдено комментариев: 5305
Показано комментариев: 5041-5070
Страницы: « 1 2 ... 167 168 169 170 171 ... 176 177 »

avatar
І Марічка, ще й Галинка... - від журинки ні краплинки не лишилось в козака :)
avatar
Напевно, я ніколи б не змогла
В чужій країні вирости і жити:
Я свого місця там би не знайшла
І не зуміла б там душа моя творити.
Напевно, тільки в рідному краю
Мені так ніжно сонечко сіяє.
Я вперше тут промовила “люблю”,
І серце волю тут лиш відчуває.
Напевно, тільки в рідній стороні
Мені байдужою не буде доля світу,
І дух бійця народиться в мені,
І силу дасть мені несамовиту.
Я впевнена, коли настане мить –
Душа моя у кращий світ полине –
Земля батьків прийме мене й простить,
Мов рідна мати згублену дитину...
avatar
Дякую Вам за гарну оцінку, пане Пилипе! yes
avatar
Це справді так, про чужі почуття так би не написалося... yes
avatar
Дякую, Василю! yes
avatar
Дякую Вам! yes
avatar
Це не настанова, це дружня порада! :)
avatar
Серце закуте в солодкі пута,
Важко позбутись, без них - ніяк.
Любов так часто - немов отрута,
В душі лишає кривавий знак... yes
avatar
Про кохання я та вірші - а це справи не є грішні! yes
avatar
"Ненасить" сушити можна - знає це людина кожна :)
Мокра - це ж не мертва, виправдані жертви
За любов! inverted
avatar
Така доля в Менестреля - хоча й мокрий, та веселий,
До коханої спішить тамувати ненасить... confu9
avatar
Якщо дуже не пече - треба бути тут іще,
Гарні віршики писати, ну а ще - жінок кохати!
:)
avatar
То ж вперед у небеса - незрівнянна там краса! yes
avatar
Менестрелю повезло -
Він нещастям всім на зло
Йшов в грозу під зорепадом,
До коханої у владу,
Не боявся блискавиці,
Від любові аж іскрився...
Відступили з неба хмари -
Ось такі кохання чари!
:)
avatar
Не лиш людям, а й орлам
Треба щастя пополам...
Як немає з ким ділити -
Навіть в небі сумно жити! yes
avatar
Дякую за порцію позитиву від рахівнички! yes
avatar
А тринадцять - нам не сумно,
Бо чудові на "Анумо"
Позбиралися поети,
І від гарних їх куплетів
Навіть в холод і дощі
Сонце сяє на душі! confu9
avatar
Кохання - загравання із вогнем,
Який то спопеляє, то підносить
Наш дух від щастя аж у високості,
Куди й орел ніколи не сягне... confu9
avatar
Комусь ці слова набагато легше говорити, аніж самій собі...
avatar
Цей вірш старий, десь 1998 року, та пригадався мені, бо перегукувався з Твоїм yes
avatar
Осінні хмари темні,
Все мороком покрито,
Чекать тепла – даремно,
Останні в’януть квіти.
Зимовий холод в хату
Підкрався крізь віконце.
А Ти почни писати
Про весну і про сонце,
Про щастя довгождане,
Бажання незборимі,
Любов, яка не в’яне
Й живе в душі незримо!
Осінні хмари знову
Тебе заполонили?
Перед теплом любові
Вони ж таки безсилі!
confu9
avatar
І я хочу вірити... хоча зараз небо наді мною вкрито чорними сумними хмарами... shy
avatar
Та вже так не гіперболізуйте, яке назавжди, ось зараз хмари розійдуться і сонячний промінець торкнеться Вашого вікна і зафарбує світ у яскраві фарби! yes Зі станом душі гірше, тут навіть всього північного сяйва буде замало, якщо Ви самі не розженете хмари у душі, знаю по собі... Життя прекрасне, хоч і з перепадами! confu9
avatar
А у Вашого шустрого ЛГ є приклад для наслідування? :)
avatar
Але він має бути у Вашому виконанні, Ви добре пошукайте його у закутках своєї душі :) А в мене ще запитання - чому небо завмерло назавжди, що з ним трапилось? Чому життя не кличе на допомогу і як у святу душу позалізали вовки? Спробую собі уявити цю страшну картину...
avatar
Не сперечатимусь про словник, але все одно перший варіант дуже вже зрусифікований був, тепер краще yes А може спробувати ще дописати куплетик, після дощу настає оновлення, мені чомусь проситься продовження.
avatar
Це я дякую, бо написане Вами, на жаль, мені зараз дуже близьке... shy
avatar
Кожне слово таке живе, аж до болю, яскравими барвами малює картину вічної історії, де Він і Вона, а між ними цілий світ... Дуже проникливо і по-справжньому, дякую Вам!
avatar
Моя нене-Україно, милий серцю краю,
Чом так часто мою душу біль лютий проймає -
Коли бачу, як терзають нашу землю-матір
Й розпродати її хочуть вороженьки кляті?
Ворогами ж називаю не тільки чужинців,
Бо лукаве серце в грудях носять й українці.
Не відають грішні люди, що творять бездумно,
Бо хто руку власну ріже – хіба це розумно?
Зневажати власну матір синові негоже,
Бог карає за це дуже, забувать не можна.
Не живемо, любі браття, лиш одную днину,
Пам’ятаймо: всі ми разом, мов одна родина.
Шанувати треба ближніх, гідність не втрачати,
Бо ж виходим і вертаєм ми в одну й ту ж хату.
Вона зветься - земля рідна, ненька Україна.
То ж любімо й бережімо: вона в нас єдина!
Форма входа
Друзья сайта
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com

Статистика
Copyright MyCorp © 2024 Хостинг від uCoz