Емігранту

Я бачу землю, небо, квіти
Блищить і річка в далені
Дощем і сонцем все умито
Все убрано, як навесні

Для кого ж ти, Земле, прибралась
Для кого вмилась, причесалась
Кому ж себе ти берегла
Своє добро тебе ти віддала?

Скажи мені, хто тебе любить?
Співає хто тобі пісні?
Чия рука тебе голубить?
Про все, про все скажи мені!

За що, за що її любити?
Сказав одразу хтось мені.
Не можна тут радіти, жити
Чи кинути її, чи ні?

Що можуть дати небо, квіти
Що може дати річка ця?
Не можу я цьому радіти!
Нудота й скука без кінця!

Чи ми щасливі тут були?
Що ми зробити тут могли?
Тут все погано: бруд, сміття!
Навіщо нам таке життя?

А час іде і не чекає
І десь нас щастя відшукає
Там буде краще, знаю я
Прощайте всі, прощай, Земля!..

Земля сказала: «Згодна я
Погано вам у мене бути…
Але ж душа моя – це люди
То де ж, скажіть, вина моя?..»

P.S.

Я бачу землю, небо, квіти
І чи то марево, чи ні
Земля ця кров’ю вся покрита!
Палає вся, як у вогні…

А що за кров то, добрі люди?
Дідів і прадідів то кров!
Як можна нам таке забути?
Де вдячність наша і любов?

А що за світло, добрі люди?
Святі молитви тут усюди
Святую землю цю покрили…
А ми для неї що зробили?

Ах, що це за Земля такая?
Вона і блудна, і святая…
Вся у крові, вся у вогні
Чи я люблю її, чи ні?...