Незбагнене з усіх досі бачених див -
Мить єднання сердець у полоні ночей.
Добрий Ерос нам двері у казку відкрив,
Де б зігрітись могли ми в промінні очей.
Без вагань свої мрії впусти в небовись,
Хай на крилах бажання літають вони.
В океан насолоди й жаги окунись,
Щоби стали реальністю всі твої сни.
І не бійся, що скаже тобі хтось: "Дивак,
Час кохання давно вже скінчився, прозрій!".
Завітала весна в твою душу - це знак
І твій шанс знов пройтися дорогою мрій.
У любові є свій незбагнений закон,
Тільки серце гаряче його осягне,
Якщо хочеш, щоб збувся найкращий твій сон -
Ти дозволь свому серцю горіти вогнем!
На дні фужера вин краплини , вином ще пахнуть і вуста. У нас попереду години, допоки ніч стоїть густа. І буде соло і дуети, накотить вал , оркестр і хор, то контрабас, то ніжність флейти, мажор звучатиме й мінор.... Уже немає і кордону, ні заборони, ні табу. Хоча й у ніч але не сонну, під цей оркестр з тобою йду.
Мов натягнута я струна: Почуття – наче ноти оркестру. Коли біль – я соната сумна, Коли радість – радіє Маестро. Як звучить у мінорі душа – Дух і плоть на куски розриває. Коли ж небо мажором втіша – Аж від щастя у грудях стискає. Злети вгору, падіння униз, Так було, є і завжди так буде. Лиш Маестро знов грає на біс Ці мажорно-мінорні етюди...
Під ранок губи вже шершаві, пройшли ми ціле коло втіх. А смак в гарячій, чорній каві, нам нагадає — що це гріх. Лічити дні, тоді неділі , ламати графік, календар, щоб в ніч одну дійти до цілі, і смакувати цей нектар. Хай буде гріх! І я це знаю. Колись в молитвах замолю, себе в душі я теж караю, і знов в обитель йду твою.
Почитав ось твого вірша, Наталко, і зрозумів, що зовсім різною ти можеш бути, та, мабуть, так, наспраді, воно і є... Чудова поезія, і не патріотична зовсім...
Звісно, що я різна, в мені всього дуже багато, я і воїн, і філософ, і просто людина, і звичайна жінка, і ще купа всього різного... чого в мені більше? - сама не знаю...
Яка моя насправді суть? – Господь лиш знає. Мене по-різному зовуть, Хто як бажає. Хтось кличе янголом мене, Хтось – зла дитина, Хтось завжди ніжно обійме, Хтось камінь кине. Для когось променем весни Навіки буду, Для інших – демоном з пітьми, Що ранить груди. Комусь я стану мов дощем В пустелі світу, Комусь – караючим мечем Несамовитим. Яка моя насправді суть? І не збагнути - То прагнуть лаври одягнуть, То – розіпнути...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
