SITE LOGO
Сб, 23.11.2024, 01:10
Меню сайта
Наш опрос
Скільки Вам років?
Всего ответов: 1573
Главная » Комментарии пользователя [Валькірія]

Найдено комментариев: 5305
Показано комментариев: 4981-5010
Страницы: « 1 2 ... 165 166 167 168 169 ... 176 177 »

avatar
А, може, вже відсвітило... одні небеса це знають... smile
avatar
Це тому, що я також не можу зараз зліпити свої думки до купи, занадто багато болю... з одного боку хочеться багато про це писати, та водночас - не хочу у світ випускати таку тужливу енергію, хочеться ділитися зі світом тільки світлою енергією любові... та на жаль, не виходить... smile
avatar
Не треба тут за всіх 50-сятників віддуватися, кожен хай за себе :)
avatar
Це на той випадок, коли такі з'являться :)
avatar
Цього вірша було присвячено одному чоловікові після 60, який вперше пізнав смак кохання... А нашим поетам, яким трішки за 50 і які скиглять, що вони "на схилі" - варто взяти його на озброєння! yes
avatar
Які там "схили літ"? -
До них ще йти багато,
Не весь злетів твій цвіт
І серце прагне свята!
Буває важко всім,
Зневіра душу теше -
Радій земній красі
І прагни нових звершень!
Захекані вітри
Хай серце не бентежать,
Печаль з душі зітри -
ВІД ТЕБЕ ВСЕ ЗАЛЕЖИТЬ! :) confu9
avatar
Ми старались, як могли,
Що аж долі береги
Відпустили нас у вись,
Де ми душами злились! :)
avatar
Клопотів доволі, звісно,
Та отямитись не пізно
І звернути з манівців,
Бо що душу жде в кінці?...
avatar
Кремінь, звісно, то є сила,
Та якщо в душі є крила -
Береги вона покине
І до зір собі полине,
Де не буде вже стискати
Її доля у лещатах! yes
avatar
Хоч прадавні - теж боги,
а у долі - береги,
між якими ми пливемо
то у світло, то у темінь...
avatar
Від життя вона не йде - а у вічність нас веде! yes
avatar
Де блукає моя доля?
У яких живе світах?
Чи потрапила в неволю,
Мов поранений той птах?
Чи десь збилася в дорозі
І піддалася журбі?
Чи зневірилась у Бозі?
Чи не зрадила собі?
Доле моя, повертайся,
Шлях до мене відшукай.
Ти журбі не піддавайся
І зневіру проганяй.
Повертай до мого дому,
Доле моя, повертай,
Бо без тебе щастя в ньому
Я не матиму, і край!
avatar
Справді, кожен за своє,
Лиш за власну шкіру.
Хто ж тенета зла снує,
В нас вбиває віру?
Чи Лукавий із пітьми,
Чи сама людина?
Знаю лиш - покірно ми
Йдемо в домовину...
В невідомість робить крок
Людство наше хворе.
Лиш Поет, немов пророк,
Зазира крізь морок...
avatar
Та хай йому буде, як відчувалося - так і писалося, тоді на душі не було мелодійно...( можеш запропонувати якусь заміну). А взагалі, я спеціально не підшуковую рим і образів, просто записую свої відчуття і почуття, деколи навіть не замислюючись про написане, ллється собі і нічого тут не поробиш...
avatar
Межа між Тут і Там надто крихка, ніж ми собі уявляємо... допоки самі не станемо віч-до-віч з Нею... Важливо, що залишається у душі.
Коли мене покличе знов його Величність,
Візьму з собою лиш любов, йдучи у вічність...
avatar
На жаль, цей образ так і не став реальністю... смерть розпорядилась на власний розсуд... smile
avatar
Народе мій! До тебе моє слово,
Хотіла б я тебе ним розбудити.
Та не почутою боюсь лишитись знову,
Хоч з тягарем думок мені ще гірше жити.

З чого почати? Навіть і не знаю.
Може, з того, що годі вічно спати:
Терпіння чаша переповнена до краю.
Що далі буде? Страшно й загадати.

Пора опам’ятатись, мій народе!
Вже досить зла і горя наплодили.
Якщо не буде завтра – дуже шкода.
Не пізно ще знайти у собі сили.

Пора прийшла рабів у собі вбити,
Страхів і вад навіки вже позбутись,
Пора в собі Людину розбудити,
Покаятись, до Бога навернутись.

Пора подумати про долю України,
Про рідний край, що стогне вже віками,
Про мову нашу ніжно-солов’їну,
Про долю, гірко вистраждану нами.

Невже ми власноручно все зруйнуєм?
На хочу вірити, що завтра в нас не стане.
Повстанемо з руїни й відбудуєм,
Здобудем волю й щастя довгождане!
yes

avatar
Чом оповилась сумом, Україно?
Чого земля від схлипувань тремтить?
Здається, щось турбує батьківщину,
Й нестерпний біль у грудях їй щемить.
А сумно їй, бо мов голодні діти,
Гриземось ми за кусень пирога,
І всі собі щось прагнемо вхопити –
Нам тільки власна шкіра дорога.
Тремтить вона, бо чує час негожий
У розбраті, що сіємо щомить.
Ось народився табір знов ворожий,
І знову голова чиясь летить.
Погляньте, люди, що із нами стало -
Манкурти, фарисеї... Хто ж ми є?
Невже було нам горя надто мало,
Що думаємо – кожний за своє?!
smile
avatar
Уява - така необхідна річ для людини, без неї реальність була б надто сірою...
avatar
Дякую Вам! Цей вірш у 2004 році десятки разів звучав на велелюдних вічах Західної України... теплі спогади, та, на жаль, нині щемом відлунюють у душі... smile
avatar
«Україно, повстань!» – на вустах у народу,
Що віками страждав, стоячи на колінах.
Він неначе й отримав жадану свободу,
Та тягар непосильний ще й досі на спинах.

“Україно, повстань!” – кожне серце волає,
Що втомилось терпіти тиранів облуду.
В кому дух український – той зміни бажає
І без страху промовить: “Так жити не буду!”.

Україно, повстань! Скільки можна терпіти
Над собою наругу своїх і чужинців?
Досить нам вже у злиднях без просвітку скніти,
Прагнем кращої долі, бо ж ми – українці!

Україно, повстань! Душу час воскрешати –
Волелюбну й незламну вкраїнського роду.
Нам свавіллю тиранів пора відсіч дати,
Щоб нарешті вдихнути жадану свободу.

Бо як ні – будем вічно держава-руїна,
Що загрузла у розбраті, злиднях й омані...
Повставай вже нарешті, моя Україно!
Позбувайся своїх ненависних тиранів!

avatar
А в мене довготривала smile inverted
avatar
Це я не червонію від збентеження, це в мене тиск піднявся :)
avatar
Ніч пробила час для дива,
Для містерій і для злетів.
Суть жіноча є мінлива? -
Вічна тема для Поетів...
Погляд Жінки чарів повен,
Проникає в саму душу,
А жіноче ніжне слово
Навіть камінь з місця зрушить!
Квітне місяць срібно-срібно,
Манить душу в небовисі.
Якщо Ти до злетів здібний -
В сяйві Жінки розчинися! confu9
avatar
Так легко і ніжно написано, аж літом повіяло! hands
Мені лише в останньому стовпчику у другій строфі бракує одного складу. А якщо так -
Ми прощалися ранком осені,
коли вітер грайливо посвистував,
обірвалось кохання скошене -
Ти в тумани пішла падолистові...
avatar
Біля водоспаду, у високих горах
З рук моїх живицю Ти з коханням пив.
Пив і мовчки слухав, що вуста говорять,
Бо на них давно вже спокій свій згубив.
Я ж до Тебе стиха, Любий, промовляла:
"Вже Тобі від мене не втекти, повір!".
Я це говорила, хоч сама не знала -
Бути нам з Тобою всім наперекір...
Цілував Ти руки, випивши живицю,
І вуста медові й очі цілував.
Нам співали гори повінчальну пісню,
Водограй, мов батько, щиро промовляв:
"Хай не роз'єднає вас розлука й горе,
Хай не розлучають люди вас повік.
Де б ви не зостались - пам'ятайте гори,
Що дали вам щастя і безсмертя сік!".
...Біля водоспаду, у високих горах
З рук моїх живицю Ти з коханням пив... console
avatar
Не знає сорому любов,
Коли вирують почуття.
Ось знов пульсує в скронях кров,
Ти знову мій, а я – твоя!
На крилах мрії полечу
У світ, в якому ти живеш.
Любовне зілля досхочу
З Коханим питиму без меж.
Любов вогнем в мені горить,
До Тебе прагну я чимдуж.
Нехай триває вічно мить
Єднання тіл і спраглих душ!
Це божевіллям є, мабуть,
Та почуття сильніш мене.
Я пізнаю любові суть,
Коли з Тобою ми – одне...
console
avatar
Не вір мені, як в відчаї чи горі
Тобі промовлю: ”Більш не приходи...”.
Не вір у час відливу зраді моря –
Воно до берега вертається завжди.
Я знов сумую й пристрастю палаю
І серце без вагань Тобі віддам.
Я – наче хвиля, завжди повертаю,
Щоб в ноги впасти рідним берегам.
Я прагну доторкнутися до мрії,
Крізь вир світів до неї вперто йду.
Постань для мене берегом надії,
Чекай мене: я хвилею прийду!
console
avatar
Я би, може, і помчалась - якби ще куди? я знала... shy
avatar
Таки заблукала, док щастя шукала...
Форма входа
Друзья сайта
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com

Статистика
Copyright MyCorp © 2024 Хостинг від uCoz