Доля.
Ну чого
зупинилась так рано,
Закутеркана в
хустку,мов ніч,
Моя
мила,чарівна,кохана –
Доле моя,між
протиріч?
Я ж тебе на
руках підносив,
Наче голубку до
вуст тулив…
Ти сказала
мені:*Все. Досить.
В бухту вічності
ти вже приплив.*
Не повірив тобі,
ішов далі,
Брів по голому
тлові небес…
І світились путі
і далі
Ті,де сам Бог
воскрес.
Ти між
хмар-легковій усміхалась,
Кепкувала,дражнила
не раз,
Наче квітка з
бджолою гралась…
Та зріднитися
знову – зась.
Ще повіє вітер
чубатий,
Щоб розкидати
давні жалі…
Я з тобою не
буду співати,
Стоячи на одному
крилі.
Відлетіла ти
геть від мене,
Думала –
пропаду,
А на дереві –
листя зелене
І життя,як весна
– у меду.
Ну чого
зупинилась так рано,
Йди в обійми
хутчіш,іди!..
Моя доле,моя ти
,кохана,
Я цілую твої
сліди .
|