Доля

Доля.

Ну чого зупинилась так рано,

Закутеркана в хустку,мов ніч,

Моя мила,чарівна,кохана –

Доле моя,між протиріч?

Я ж тебе на руках підносив,

Наче голубку до вуст тулив…

Ти сказала мені:*Все. Досить.

В бухту вічності ти вже приплив.*

Не повірив тобі, ішов далі,

Брів по голому тлові небес…

І світились путі і далі

Ті,де сам Бог воскрес.

Ти між хмар-легковій усміхалась,

Кепкувала,дражнила не раз,

Наче квітка з бджолою гралась…

Та зріднитися знову – зась.

Ще повіє вітер чубатий,

Щоб розкидати давні жалі…

Я з тобою не буду співати,

Стоячи на одному крилі.

Відлетіла ти геть від мене,

Думала – пропаду,

А на дереві – листя зелене

І життя,як весна – у меду.

Ну чого зупинилась так рано,

Йди в обійми хутчіш,іди!..

Моя доле,моя ти ,кохана,

Я цілую твої сліди .