SITE LOGO
Вт, 05.11.2024, 12:37
Меню сайта
Наш опрос
Ваша стать:
Всего ответов: 493
Главная » Комментарии пользователя [Валькірія]

Найдено комментариев: 5305
Показано комментариев: 4951-4980
Страницы: « 1 2 ... 164 165 166 167 168 ... 176 177 »

avatar
Так багато в світі болю,
Аж тьмяніє сонце ясне.
А ми йдем стежками долі -
То щасливі, то нещасні.
То, мов діти, ми радієм,
То впадаєм у зневіру,
То про щастя своє мрієм,
То весь світ здається сірим.
То збиваємось з дороги
І не бачим далі шляху,
То вперед до перемоги
Йдемо впевнено, без страху…

Лиш тоді вершини долі
Буде нам здолать під силу –
Коли серцю ми дозволим
Мати те, що йому миле!
yes

avatar
Завжди наодинці зі світом
Дорогами долі ідемо,
Безпомічні, начебто діти,
Погрузлі у власні проблеми.

Завжди наодинці з юрбою,
Яка, що не день, розпинає,
І вічно штовхає до бою,
В якім переможців немає.

Завжди наодинці зі страхом,
Що сковує душу і тіло.
Тому і закінчуєм крахом
Так часто початеє діло.

Завжди наодинці з бідою,
Що в зародку віру вбиває.
Завжди наодинці з собою,
Невже на це ради немає?

Завжди наодинці із болем,
Чи ні з ким його розділити,
Чи, може, собі не дозволим
У Господа ласки просити?

Та лиш наодинці із Богом
Гартуємо душу і тіло,
А долі тернисті дороги
Без страху долаємо сміло!

avatar
Нехай душа не виродиться в камінь,
Хоч під вікном й стоятиме віками,
Нехай вона сіяє, мов комета!
Хіба душа є інша у Поета? confu9
avatar
Мов натягнута я струна:
Почуття – наче ноти оркестру.
Коли біль – я соната сумна,
Коли радість – сіяє Маестро.
Як звучить у мінорі душа –
Дух і плоть на куски розриває.
Коли ж небо мажором втіша –
Душа наче торкається раю...
Злети вгору, падіння униз -
Так було, є і завжди так буде.
Лиш Маестро знов грає на біс
Ці мажорно-мінорні етюди... jazzysax
avatar
Коли хочеться сказати - то не можу я змовчати! :)
Ось така то вона - Крісман, почуттям у ній затісно! confu9
avatar
Двом різним Я в мені буває тісно!
Як бути тут? - Напевно не збагну.
Одне в мені - немов тужлива пісня,
Гірчить в душі стократ від полину.
А інше - наче птах, що в небовисі
Від крил довкруг розплескує могуть,
На цілий світ від щастя він іскриться...
Така моя двоїста дивна суть!
Двом різним Я Поета завжди тісно,
Стихія й спокій, світло й каламуть...
Хоча Поет насправді - мов провісник,
Крізь морок Часу здатен зазирнуть!
avatar
Я знаю, не вдасться ковточком вина
Свою ненасить втамувати за щастям...
На мить лише можна відчутись, мов казці,
Щоб в скронях не гупав злий вирок - "Сама!"
В розчуленім небі шукали ми суті -
Спорідненість душ не сховати ніяк!
Життя - все ж прекрасне, хіба це не так?
Ніхто не забутий, ніщо не забуте!!!
yes :)
avatar
Час пливе так незворотньо, наче крига по воді,
Квітка в'яне в ніч самотню від сердечних холодів...
avatar
Все минає: і будні, і свята,
І хвилини щасливі й сумні.
Тільки спогадів в мене багато,
Мов картин на музейній стіні.
Все минає: і радість, і горе,
І ненависть, і навіть любов.
Все поляже у пам’яті море,
Щоб колись відродитися знов.
Все минає, проходить, щезає,
Та й життя дуже скоро промчить.
Лиш душа моя все пам’ятає -
Кожен день, кожен крок, кожну мить...
Час проходить і зцілює рани
Нам від зради, журби та образ.
Тільки кригою серце не стане,
Доки в ньому вогонь ще не згас!
avatar
Небеса. Кохання. Ностальгія.
І солодкий хміль від почуттів.
День вчорашніх пристрастей зотлів
Не до тла, він досі душу гріє.
Ностальгія – пух пташиних крил,
Що вітри роздмухають в безмежжя.
Не приймеш в любові ти обмежень,
У її загорнешся покрив.
Ностальгія, солодко і гірко
Водночас, що більше - не збагнуть.
Та в душі ще досить є вогню -
Вже на обрії знов видно щастя зірку.
Хоч душа згубилась поміж рим,
Між світів, землею й небесами.
П'єш кохання спраглими вустами -
Може, так задумали згори?... confu9
avatar
Послухай дощ - шепоче щось, немов
Бажаючи достукатись до серця,
Й схололу без любові в жилах кров
Роздмухати, мов вітер тло озерця.
Послухай дощ - він змиє пелену,
Що на душі безмовно сумом висне,
Під нею враз надії промінь блисне,
Всі почуття пробуджуючи з сну.
Послухай дощ - а раптом скаже він,
Кого ж тобі впустити можна в душу,
Щоб жити захотілося ще дужче
Й печалям всім поставити заслін.
Послухай дощ - під серця твого стук,
Здається, хоче він налаштуватись,
Аби любов зродилась в нім крилата
І стерла з серця тіні від розлук...

Послухай дощ - він серця твого стук!

avatar
Виринають картини минулих пожеж,
Що в душі вирували до нині.
Та, здається, минуле насправді без меж,
Бо ніщо в цьому світі не гине.
Що було – не пройшло, все живе до сих пір,
Що прожито – не кануло в Лету.
Хоч лягають на серце, немов на папір,
З кожним днем все нові силуети.
Та минулі картини не вицвіли ще,
Навіть з плином часу не зтьмяніли,
І вчорашнє кохання не змито дощем,
А, здається, ще більше зміцніло.
Хоч від болю й образ нині ходиш в журбі
І зів’яли надії, мов квіти -
Завдяки почуттям, що живуть у Тобі,
Не дозволиш душі скам’яніти!
confu9
avatar
Хто тебе вигадав, Любове?
Він божевільний був, мабуть.
Це почуття таке чудове,
Але й отруйне, наче ртуть.
Від неї біль і насолода
Сплелися міцно у клубок.
Любов – підступна нагорода,
Красивий з терня нам вінок.
Мабуть, ти створена поетом,
Що теми вичерпав усі.
Навік залишишся секретом
Глибин непізнаних душі.
Хто тебе вигадав, незнана?
Ніколи це не взнаю я.
Ти – найсолодша з всіх омана
В пустелі нашого життя...
91_smile-5 91_smile-5 91_smile-5 91_smile-5 91_smile-5
avatar
У пустелях світів, у містах самоти
Не могли просто так, не спинившись, пройти.
Бо тепло, що іскриться в споріднених душах,
У життєвому вихрі зростає все дужче
І долає обставини, відстані, терня,
Аби разом збирати до вічності зерна
І помножувать силу добра і любові...
Той бажаю Вам, Вікторе - будьте здорові! :)
avatar
Ось нарешті ми зустрілись -
У кав'ярні добре всілись,
Попивали медовуху,
Підіймали силу духу,
Наминали за дві щоки,
Говорили про високе,
Про любов і нові злети...
Так зібралось два поети!

console

avatar
Розслаблятися не варто - бо пітьма не любить жартів!
avatar
Як у серденьку розніжнілося,
В душі сонечко заіскрилося!
Ти - розпещена його променем,
Задурманена теплим спомином
Про вчорашньої ночі пристрасті,
У обіймах несамовитості,
Знову втратила недоторканість
І приборкала неприборканість...
Потекла жага, ніби ріками,
Попід серденьком, під повіками,
Напоїла тебе диво-чарами,
Понесла твій дух по-під хмарами -
Мрії крилонька аж розправились
І душа весну знов прославила!
Розніжнілась ти, заіскрилася,
Дві душі в одну міцно злилося... console
avatar
О, пів пасіки - чудово!
А ще роги від корови,
І ремонтик не зашкодить -
Я даю на це все згоду! :) yes
avatar
Зарано йти, нам ще потрібно жити,
Нам треба ще до себе дорости!
Цей хрест, крім нас, нікому не знести,
Не вирвати душі і не змінити.

Лише такі – залюблені у світ,
Які вдихають волю повногрудо –
Вмиратимуть, та віритимуть в чудо,
На все в житті шукаючи одвіт.

Над прірвою крутою стоячи,
Як хижа смерть у вічі зазирає –
Недолі виклик завжди ми кидаєм,
Коли весь люд впокорено мовчить…

Нам рано йти!
Душі ще рано йти!

avatar
Це залежить лиш від тебе - йти у пекло, чи до неба!

yes

avatar
Ой, важайте, не пірнайте занадто глибоко -
Бо зачепитесь за дно - буде нам морока :)
avatar
Всі сусіди будуть раді від такого віршопаду - confu9
За це прийдуть на підпомогу, віддадуть з корови роги,
Поле зорють без вагання й... проведуть у путь останню... :)
avatar
Соловейко заглушив голоси у вербах,
Ой, здається, вітерець човник переверне... :)
avatar
Дякую, Наталочко! yes
avatar
Це був мій переспів Вашого вірша, тому можна сказати, що це спільна творчість. yes
avatar
Таке воно - занадто вже далеке,
Туди недолітають і лелеки...
avatar
Буває так: ніколи не дадуть
До мрії доторкнутися рукою.
І надто скоро щастя заберуть,
Позбавивши до віку нас спокою.

Буває так, що нам вже все одно,
Бо доля поглядає надто зверхньо.
Ми каменем пірнаємо на дно,
Безсилі вже піднятись на поверхню.

Буває так, що мрія назавжди
Лишається зорею, що згасає.
І сили в нас нема до неї йти,
І шансу ще одного вже немає.

Буває так, що мрію досягти
Ніколи за життя так і не вдасться:
На півдороги спинять до мети
Й позбавлять крил омріяного щастя...

avatar
Мій смуток - мій, його нікому
Я не віддам, лише вітрам,
Що дмуть у душу так невтомно
І бережуть любові храм...
Його втопити хочеш в водах
Твого гостинного Дніпра?
Мабуть, подумаю... я згодна -
Тобі до Львова вже пора! yes
avatar
Через все наше життя
З нами біль крокує.
Серед нас таких нема,
Що його не чує.
Та не весь людина біль
Може лікувати -
Коли душу їсть, мов міль,
Як його прогнати?
Біль проймає нас тоді,
Коли щось втрачаєм,
Коли рідні у біді
Й виходу не знаєм.
Біль терзає душі тих,
Хто з дороги збився,
Душі підлих, ницих, злих,
З горем хто змирився.
Душі вбогих, злидарів,
Зрадників, нікчем,
Тих, хто з душами рабів,
І хто йде з мечем.
В осоружних брехунів,
Лицемірів, блазнів,
У гнобителів, катів
І у їхніх в’язнів.
Душі тих, хто впали в блуд,
Заздрісних, примхливих,
У безбожників і юд,
Гордих, нечестивих...
Біль для кожного із нас –
Наче справжній друг.
Він в житті усім не раз
Лічить тіло й дух.
З віч зриває пелену,
Наче шкіру з тіла.
Душу зцілює людську –
Щоб не скам’яніла!
avatar
Крізь перешкоди, терня долі
Іду, долаючи свій шлях.
І прориваюся до волі,
Де майорить любові стяг.

Шукаю правду, що блукає
Десь у далекому краю.
Чи віднайду її – не знаю,
Та все ж не зраджу ціль свою.

Не раз збивалася з дороги,
Та не зневірилась ні раз.
І знову й знов круті пороги
Долала вперто я весь час.

Ішла, спіткалась, та долала
Свого життя тернистий шлях.
Бо в серці віра не згасала,
Немов зоря у небесах.

Чи все ж пройду крізь терни долі?
Чи суть життя свого знайду?
Ще крок – і ближча я до волі.
Ще мить одна – і я дійду...

Форма входа
Друзья сайта
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com

Статистика
Copyright MyCorp © 2024 Хостинг від uCoz