П"янкі емалі Повітря п’янкого емалі Малюють на склі самоту, Гудуть від коліс магістралі, А ніч все снує темноту, Плете у захмар’ї одвічну Тканину з відблиском зірок... Я вийду на смугу зустрічну Долати відведений строк. Так, саме долати, не плисти У течії спокою й мли. Кохання – обірване листя, Його зберегти не змогли... Повітря п’янкого емалі Малюють на склі самоту І краплі прибою-печалі Змивають нічну гіркоту...
|