SITE LOGO
Вт, 05.11.2024, 21:39
Меню сайта
Наш опрос
Де Ви друкували поезію?
Всего ответов: 421
Главная » Комментарии пользователя [Валькірія]

Найдено комментариев: 5305
Показано комментариев: 541-570
Страницы: « 1 2 ... 17 18 19 20 21 ... 176 177 »

avatar
Розкуйовджена Мавка бігала поміж травами і покосами.
Що їй зорями наворожено? Жити в любощах чи йти босою
Поміж тернами і яругами, ніжки білії в кров роздряпати
І розтерзане надпотугами серце-лілію вбити ґратами?
Мавко-любонько, поміж зорями десь стежиночка в`ється вужиком,
Хай же губоньки надпрозорії п`ють росиночки, плоть остуджують.. roze
avatar
Дякую, Олеже, за допомогу, завдяки Вам позбулась кількох "й". Завжди радо прийму усі Ваші поради yes
avatar
Дякую, пані Валентино! Десь недалеко плинуть й інші потужні ріки, що звучать з нами в унісон...
avatar
Ця холодна доба пише кров'ю у Вічності драми,
І зітхання опалого листя звучить в унісон
З кожним серцем схололим, яке без любові, мов камінь,
Із крильми наших мрій, пошматованих від заборон.

Ця холодна доба пропускає крізь хворі легені
І ранковий туман, і прогірклі печалі зневір,
Видивляється в нас, мов просвічує душі рентгеном,
І штовхає щораз до нових перевалів та прірв.

Ця холодна доба пише листям безмірні романи
Про омани, долання, про зранені душі людські,
Тільки десь у міжряддях жевріють поснулі бажання,
Сподівання на краще, окутані в морок віків.

Ця холодна доба викарбовує суть вищих істин
На скрижалях душі, де існує вже напис - "любов".
Задувають вітри в наші долі незриме щось, віще,
Щоб наблизились ми хоч на крок під Господній покров.

Догорає вже осінь, виплакує небо дощами
За теплом, що мина, за усім, що колись промине...
Лиш Душа, спрагла світла, усі кривди світу прощає,
Йде на сяйво зорі ново-дня, що ось-ось обійме!
avatar
Роксоланко, ти ж мудра жінка, не давай себе втягувати у цю безперспективну тяганину, це ж наче розмова сліпого з німим, хоч ти ані до перших, ні до других не належиш. Ця (чи цей) Соломія без обличчя та будь-якої людської ідентифікації, має певну мету свого перебування тут, якщо на це створіння невідомого походження не зважати - воно швидко втратить сили і щезне, як роса на сонці, не підживлюй його своєю життєвою енергією! І ще - на Анумо з нетерпінням чекають на ваші, шановна (чи -ний) Соломіє, вірші, то ж наберіться мужності і не соромтеся показати світові свої поетичні шедеври!
avatar
Йдем наосліп в пустелях світу
І в пітьмі вже не бачим світла,
Своїх ближніх, мов кат, лінчуєм,
Слів Господніх давно не чуєм.
Морок досі гніздиться в душах,
Але в світла все ж міць є дужча,
Подивись - білий янгол в висі,
Відчувай - воскресіння близько!
Слухай серцем своїм - не вухом:
Починається ера Духу,
Прозріває поет-провісник -
Починається ера Істин!
avatar
Дякую, Іванку, що завітав на голос моєї Вовчиці! ;)
avatar
Приємно навзаєм, що й Вам, Тетяно, було приємно! yes
avatar
Дякую, Наталю, за розуміння, Ти усе чудово розумієш...
avatar
Любов зцілює, воскрешає і робить дива... Вірш про вовчицю автобіографічний, та гадаю, що Вам, шановна Соломіє, надто складно буде зрозуміти алегорії, використані тут мною... Дякую, що завітали, сподіваюсь колись настане мить, коли й Ви збагнете, що в цім житті немає жодної людської історії, де б любов була "не при чім"...
avatar
Воскреснуть колись наші мрії,
Засяє в любові земля,
Зоря вічних істин зоріє -
Її уже видно здаля!
avatar
Самотність спалює до тла і серце й душу, та чи треба?
Мітла не всіх мужчин змела, десь є мужчина і для тебе! yes
avatar
Осінь-чарівниця згоїть давній щем,
Два серця гарячих стрінуть весну ще!
avatar
Там, де блаженство є і спокій - завжди живе ще й суть глибока,
Лишень не кожному збагнуть це, не всі ж є сильними в науці... yes

Сподобалась Ваша картина, пане Пилипе!
avatar
Так, Роксоланко, це дуже вже примітивне маскування під любителя високої поезії, і у мене особисто цей "клон" викликає лишень співчуття, адже це нещасна скалічена людина, що захлинається від власного людиноненависництва.... shy
avatar
Нехай усі життєві випробування лише гартують і роблять сильнішими дух і тіло!
avatar
Наталю, Твої вірші не лише приваблюють читачів своєю красою, а й носять просвітницький характер - навчають декого нових слів, ти поєднуєш приємне з корисним ;)
avatar
Землю вкрили осінні тумани,
Хтось історію пише за нас,
Дегустують повітря гурмани,
А поет - видивляється в Час...
avatar
Дякую, Наталочко, тобі також навзаєм гарного натхнення!
avatar
Дякую, люба Роксоланонько, за твої теплі слова на мою адресу! Ти ж сама добре знаєш, що чим більше тепла і світла випромінювати у світ - тим кращим цей світ ставатиме, тим більше й колись до нас повернеться цього тепла і світа...
avatar
Нехай дитя росте здорове і щасливе,
і хай з небес на нього линуть теплі зливи!
avatar
Ця красуня повернеться знову,
Ну а з нею - всі барви ясні.
Хай душа під зимовим покровом
Відпочине й відчинить весні,
Потім літечку ніжні обійми,
Далі - в пору барвисту пірне...
Ну а поки що просто помріймо,
Прийде час - осінь знов поверне!
avatar
Оксанко, зміст дуже добрий і повчальний, при такій гарній суті пасувало б ще трішки попрацювати над формою, виправити розділові знаки і маленькі помарки - і вірш можна буде діткам у школі давати, аби вчили і мудріли (і не лише діткам).
avatar
Люба Роксолано, я б радила тобі по-дружньому не тратити свою життєву енергія на виправдовування, адже цей "коментатор", який ховає своє справжнє обличчя та ім'я, і до поезії не має жодного стосунку, на моє глибоке переконання прийшов на сайт лише з єдиною метою - обливати брудом, глумитись і творити наругу над усім добрим і світлим, що ми тут намагаємося творити і доносити світові. На жаль, нинішня Доба народжує не лише світлі душі, а й такі, які цей світ знавісніло намагаються затягнути в Пітьму. Тому, люба Подруго, роби свою добру справу і не зважай ні на кого, а все зле і нечисте рано чи пізно вихолостить свою руйнівну силу і кане у безвість, як роса на вранішньому сонці.
avatar
Це насправді довгий процес, деколи тривалістю у вічність...
avatar
Світ так вчадів вже від оман,
Що обліпили нашу душу,
Вони щоночі її душать,
Мов метастази всюдисущі,
І завдають нестерпних ран.

Переродилась віра в тлін
Від цих фальшивих слів потворних.
Знов над людьми - лиш хмари чорні
І вісник горя - хижий ворон.
Шукати марно жар в золі....

Слова втрачають власну суть,
Нема її поміж рядками,
Їй проростати легше в камінь,
Ніж промовлятися вустами,
Брехня усюди - там і тут.

І тільки паморозь сумна,
Лежить, мов скеля, непорушно,
І огорта схололу душу,
Мов запихає смуток дужче
На дно, в якім немає дна...

То ж хай розвіється туман
З людських оман і фальші світу,
Нехай душа себе наситить
Любов'ю, правдою і світлом
В обіймах ніжних у світань! happy14
avatar
Не потрібно вибачатись за те, у чому твоєї провини немає. Якщо є бажання писати і вчитися - дуже добре.
Ось приблизно так можна "вирівняти" цього вірша...

Є цілий світ в душі твоїй,
Як в буйній сліпоті страстей.
І мрії, і свої чуття,
Любуйся ними і мовчи,
Живися ними і мовчи,
Бо думка висловлена згине.
Мовчи, заховуй від життя,
Воно в розпечених пісках
Замре мертвиними очима,
Лихе, нещасне божевілля,
Приложить раптом до Землі,
І зникне, в сяйві дня мручи...
Ти слухай спів їх і мовчи!
avatar
З цим стилем важко щось зробити, так вже плинуть думки і їх не спинити... Дякую, Іванку!
avatar
"Не знаючи броду - не лізь у воду", треба знати, кого смикати...
Веселе завершення yes
avatar
На сніданок сонцю -
Крапельки росинок.
Вечір мислить:"хто це?" -
Гне над сонцем спину,
Та не скрутить в'язи,
Як би не старався -
Сонце зрання важно
Нам ся знов покаже... ;)
Форма входа
Друзья сайта
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com

Статистика
Copyright MyCorp © 2024 Хостинг від uCoz