SITE LOGO
Ср, 06.11.2024, 01:30
Меню сайта
Наш опрос
Чи потрібна зміна часу на годину вперед/назад?
Всего ответов: 438
Главная » Комментарии пользователя [Валькірія]

Найдено комментариев: 5305
Показано комментариев: 601-630
Страницы: « 1 2 ... 19 20 21 22 23 ... 176 177 »

avatar
Дякую, Вікторе, вона й мені найбільше подобається ;)
avatar
Чому душа так боляче болить,
Стикаючись з життям цим очі в очі?
Вона мов з тіла вирватися хоче,
Тамуючи за світлом ненасить.
Вона торкнутись прагне вічних істин,
До котрих люд давно вже збайдужів,
І лиш у мить – зі смертю на межі –
Від скверни й зла душа себе очистить.
В житті чи в смерті більше переваг?
Допоки тут ми – нам це не збагнути.
Та лиш душа, любовію діткнута –
Щаслива буде тут й на небесах!
avatar
Дякую, Наталю, та щось навіяло мені нині таке трепетне, наче й не весна...
avatar
Самозаглиблення притаманне мені у будь-яку пору року... Дякую Вам!
avatar
Пане Пилипе, Ви так буквально тлумачите "зерно" у моїм вірші, там, мабуть, трішки ширший зміст... Та все ж дякую Вам за таке одкровення!
avatar
Дякую, пані Катерино, коли тепло на душі - завжди так ніжно лягають рядки...
avatar
Дяку Вам, Тетяно, що завітали на мій вогник!
avatar
Хто свої, хто чужі? Ми усі на межі
між пітьмою світів й світлом істин святих...
avatar
Та док ми будемо терпіти
Ярмо чужинське, скільки ще?
Чи волю знищено ущент?
Чи ми рабів покірні діти?
Віки неволі і хули,
А чи рука старшОго брата,
Що перевтілився у ката,
Вуста для правди нам стулив?
Чом волелюбство наше в тлін
Переродилось, чом зміліло?
Ми досить наймитами скніли
Не лиш в чужих – своїх краях.
Ніколи більше на поклін
До ворогів іти не будем,
Ми не раби – ми вільні люди
На рідній, батьківській землі!
Коли нарешті ця земля
Вже зродить свого Вашингтона,
Аби чужинськії закони
Не диктували нам з Кремля?!
Коли прозріють "гречкосії"
Й зірвуть полуду із очей?
Реальність ця мене пече -
Нема ще в нас, нема Месії...
Та вірю я в прийдешній день,
У волелюбний дух, що скресне,
І завітають знову весни
На землю віршів та пісень!!!
avatar
Душа, мандруючи з одного втілення в інше, повинна здобувати різноманітний досвід, лише так вона спроможна збагнути уповні усі найвищі істини цього світу...така моя думка... shy
avatar
Тому ми так "добре" і живемо, адже концентрація справжнього у всьому, що нас оточує, стає щодень все меншою і меншою...і не тільки молока в молоці, а й людини в людині... shy
avatar
Дякую, Наталочко, за твоє розуміння і співпереживання!
avatar
Кудись дівся мій коментар... Скажу вдруге - проймає ця осиротіла хатина аж до самої душі!
avatar
Мабуть, я таки знаю, Роксоланонько, ким Ти була в одному зі своїх минулих життів... Адже ТАК правдоподібно писати може лиш та людина, яка сама пройшла цим шляхом і особисто пережила усі ці терпіння...
avatar
Дякую, Олеже! Деколи у мене є такі вірші, які я чомусь потім не можу перекровати (як цей), хоча розумію, що вони не бездоганні, вони наче живі створіння для мене... а деколи цей процес відбувається досить безболісно, чому це так - не збагну...
avatar
Це "небагато" чомусь видається нам непосильною ношею... shy
avatar
Прислухайся: Вічність тобі промовляє!
Ти серцем відчуєш цю дивну розмову,
Якщо лиш вогонь у тобі ще палає
І в диво є віра твоя безумовна.
Попробуй заглянути в сутність довічну
І двері в незвідане серцем відкрити -
Тоді і душа твоя житиме вічно
І буде, подібно до сонця, світити.
Прислухайся:
Вічність тобі промовляє -
Говорить з тобою зорею ясною,
І шелестом вітру степами без краю,
Пробудженням світу і серця весною...

Прислухайся: Вічність тобі промовляє... roze
avatar
Дякую, Роксоланко!
avatar
Так, Вікторе, але Господь нам дав свободу вибору...
avatar
Не будьмо байдужі! Сьогодні Вкраїна
Чекає на дії рішучі від нас
І кличе до лав вона кожного сина,
У кому ще дух волелюбний не згас.

Не будьмо байдужі! Вже годі у страху
Покірно ярмо волочити своє,
Давайте зітремо одним тільки махом
Всю нечисть, що досі життя нам псує!

Не будьмо байдужі! Біда українців,
Що вік свій смиренно корилися ми:
Непрошеним зайдам, своїм і чужинцям...
Тому і лягаємо нині кістьми.

Не будьмо байдужі! Зірвемо облуду,
Яка нас сліпцями зробила колись.
Свавільним тиранам коритись не будем,
Вже досить з нас крові вони напились.

Не будьмо байдужі! Бо влада-потвора
Давно перейшла вже терпіння рубіж,
Держава в судомах, подібна на хвору,
Що стогне: “Рятуйте... рятуйте скоріш!”.

Не будьмо байдужі! Бо ненька-Вкраїна
Втомилась від злиднів, свавілля, знущань
І молить з надією кожного сина:
"Повстань, Українцю, скоріше повстань!".
avatar
Він все настає, настає, а ми все спимо та й спимо... shy
avatar
Розкуйовджена Мавка бігала
Поміж травами і покосами.
Що їй зорями наворожено?
Жити славою чи йти босою
Поміж тернами і яругами,
Ніжки білії в кров роздряпати
І розтерзане надпотугами
Серце-лілію вбити ґратами...

Знає Мавка ця - поміж зорями
Десь стежиночка в`ється вужиком,
Ружі-губоньки її скоро вже
Сп'ють росиночки і одужають...
avatar
З поверненням, Вікторе! happy14
avatar
Нехай Ваше світло ніколи не гасне! happy14
avatar
Не тільки могили забуті -
Зреклись люди власної суті,
Забули святе все і вічне,
І душу щомиті калічать...

Дякую, пане Пилипе, що завітали!
avatar
Ким буду сьогодні? А знаєш, мабуть, синім птахом,
Що в неба безодню за вітром злітає без страху,
На смарагдові землі кидаючи тіні крилаті,
По стежках потаємних бажаючи рай відшукати.
У незнаних світах, переповнених суттю по вінця,
І у маревах-снах я збираю знання по краплинці,
Щоби мої вуста промовляли слова доброзичні,
Аби свого хреста гідно я пронесла через Вічність.
Розтікаюсь рікою по долях людей, що стрічаю,
Проникаю стрілою крізь Вічності небо безкрає,
Повертаю до рідного краю ключем журавлиним.
Я в пошуках раю... Я - біль, що вкладається в риму… shy
avatar
Дякую Вам, Тетяно, що завітали на моє філософствування!
avatar
Незнані людям задуми Творця
І неосяжність світу незбагнена.
Ми є усі акторами на сцені
Театру, що ім'я йому - "Життя".
В нім режисер сплітає у вінок
Непоєднане – віру та зневіру,
Буття яскраве – існування сіре,
Бездумність і шалений вир думок.
Сліпучий промінь тне небес блакить,
На світло дня лягає темінь ночі
І чорним круком дивиться нам в очі,
Тамуючи за снами ненасить.
Гірський струмок, напившись досхочу,
Зринає враз стосильно й стоголосо
І розриває плоть землі в покоси,
Задобрюючи бога від дощу.
І холод зим роз’ятрює вогонь
Гарячих душ, залюблених у волю,
В театрі цьому біль зціляють болем,
А самоту – теплом своїх долонь.
Там у безсилих зроджується сила,
Що вісь земну спроможна відхилить,
Тамують за любов'ю ненасить
Усі, хто прагне лету і окрилень...
Незнані досі задуми Творця,
Що є в театрі цьому режисером.
Приходьте - там завжди відкриті двері!
Театр чекає нового гравця...
avatar
Мабуть, Оксанко, тобі, як і мені, мелодію цього вірша нашептали янголи... Дякую, що "не втрималась" і завітала, від таких "завітань" на душі лиш більшає світань!
avatar
Та у мене завжди свої зрізи, часом надто заглиблені у глибокі глибини, воно само туди поринає, наче несвідомо...та й осінь тут ні до чого, це вже такий стан душі (чи споконвічний її діагноз)... shy
Форма входа
Друзья сайта
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com

Статистика
Copyright MyCorp © 2024 Хостинг від uCoz