Розгорілася осінь... тональності мідного шалу...
розлилися мінори пасажу стрімкого - та ба"-
стільки золота вже!- а ще вітрові мало і мало!
Пише листом опалим закони холодна доба.
(Роксолана Вірлан) Ця холодна доба пише кров'ю у Вічності драми, І зітхання опалого листя звучить в унісон З кожним серцем схололим, яке без любові, мов камінь, Із крильми наших мрій, пошматованих від заборон.
Ця холодна доба пропускає крізь хворі легені
І ранковий туман, і прогірклі печалі зневір,
Видивляється в нас, мов просвічує душі рентгеном,
І штовхає щораз до нових перевалів та прірв. Ця холодна доба пише листям безмірні романи Про омани, долання, про зранені душі людські, Тільки десь у міжряддях жевріють поснулі бажання, Сподівання на краще, окутані в морок віків. Ця холодна доба викарбовує суть вищих істин На скрижалях душі, де існує вже напис - "любов". Задувають вітри в наші долі незриме щось, віще, Щоб наблизились ми хоч на крок під Господній покров.
Догорає вже осінь, виплакує небо дощами За теплом, що мина, за усім, що колись промине... Лиш Душа, спрагла світла, усі кривди світу прощає, Йде на сяйво зорі ново-дня, що ось-ось обійме!
Валю, я зовсім не про політику і не про наші світлі Майдани, які ніколи безслідно вже в Лету не кануть... я про ті бої, які ми ведемо на полях битв власної душі, де світло з пітьмою постійно змагаються, я про ті людські вади, страхи та хвороби душі, які не впускають нас якнайшвидше вступити в еру Духу... ось така розмова Сократа з Платоном...
Буває, нам важко вловлювати хід думок іншої людини... та й маю зауважити, що війни у наших душах між світлом та пітьмою відбувається навіть тоді, коли ми спокійно гойдаємось на хвилях життя і переконані, що у нас все гаразд і життєва течія нас несе саме туди, куди слід, та, на жаль, часто це буває лиш оманою... Будьмо уважні!
Сильний вірш !Націлює на роздуми... :55555:Додала собі в закладочки,знадобиться,бо останні його рядочки : "ЛИШ ДУША,СПРАГЛА СВІТЛА,УСІ КРИВДИ СВІТУ ПРОЩАЄ, ЙДЕ НА СЯЙВО ЗОРІ НОВО_ДНЯ,ЩО ОСЬ_ОСЬ ОБІЙМЕ!" Варті ,щоб їх запам"ятати.
Догорає вже осінь, пам'ятатиму кожну хмаринку, Кожну краплю-сльозу, які щедро вона пролила, Кожну днину, і кожну дрібненьку хвилинку Пам'ятатиму вічно - не за горами зима...
Неймовірний твір... Так і огортає пеленою осінньої задуми.. "Задувають вітри в наші долі незриме щось, віще.." - за цей рядочок п'ятірочки буде мало. Браво!
Догорає вже осінь, виплакує небо дощами За теплом, що мина, за усім, що колись промине... Лиш Душа, спрагла світла, усі кривди світу прощає, Йде на сяйво зорі ново-дня, що ось-ось обійме!
А мене цей вірш навів на роздуми про життя в цілому . про сучасників і предків. По суті ми ж проживаємо одні і ті долі в різних декораціях. І почуття у нас одинакові і страхи і віра в Бога і невіра. я почула все про прожиту вічність і не пржиту ще...І так все просто і водночас... Щиро дякую Вам п. Наталю
Мені приємно, Оксанко, що мій вірш надихнув на роздуми про вічне... Насправді, все у цім світі обертається по дуже простих, хоч на перший наш погляд - складних для нас законах... "Бумеранговий закон" має дуже багато проявів, він же і закон "причина - наслідок", та ми у більшості своїй не тямимо, що ці закони діють без виключень, що наслідки неминучі...
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
