Щоразу, коли згадую цього свого давнього вірша, мені видається, що саме в цю конкретну мить він актуальний, як ніколи, ось і нині так само вважаю... Дякую, Васильку, за довіру!
Бо болить - вчора, нині і, як показує час, ще довго болітиме... А мені так хочеться, аби ці слова стали цілющим ліком бодай на душі тих, які розуміють, про що тут написано, дуже хочу, Вікторе...
Напевно, що немає, та не кожен так гостро реагує на цю хворобу душі, а дехто й сам нею заражається і пристосовується до цієї облудної реальності. Кожен робить свій вибір. Дякую Вам, Галино!
Дякую, пане Іване! Вся моя творчість пишеться від пережитого. Ось і цей вірш давній, йому понад 5 років, написаний в час, коли зрадили ті люди, кому довірялось, кому роками простягалась дружня рука помочі, кого вчилось ходити звивистими стежками життя і які, отримавши все, чого бажали, без докорів сумління зрадили, "відкусивши руку, з якої довго годувались...". "Мета виправдовує засоби" - часто лунало з їх вуст, як і з вуст тих, хто виправдовує свою зраду, лукавство, фальш та лицемірство...
Час розставить все на місце своє, Буде мати - хто що заслужив, Бо Господь і зрадника, й героя Нагородить так, як він прожив.
Мабуть, я надто часто в цім житті стрічалася віч до віч з лицемірством і облудою, замаскованою під досконалість та людяність... Тому такі речі пишуться мені на одному подиху, наче пульсують в мені з кожним биттям мого неспокійного серця...
Та нема за що ображатися, наші емоції та почуття також часом по-різному пульсують у Всесвіті, на деяких з них ми навіть самі спотикаємось. Ці слова були написані, як коментар на один вірш, саме так полинули у цю мить мої думки і на це нема ради, я їх просто деколи викладаю на папір (чи монітор). Дякую, що прочитали.
Ти вчися зазирати на саме дно душі! В одних - росте там м'ята, а в інших - лиш вужі звивають страхітливо і навіть ще й сичать... Лежить на кожнім серці своя лише печать...