SITE LOGO
Пт, 08.11.2024, 22:59
Меню сайта
Наш опрос
Скільки Вам років?
Всего ответов: 1573
Главная » Комментарии пользователя [Валькірія]

Найдено комментариев: 5305
Показано комментариев: 2491-2520
Страницы: « 1 2 ... 82 83 84 85 86 ... 176 177 »

avatar
Я ще не закликала, лише попереджаю, але зазвичай сама завжди даю собі раду wacko
avatar
І я того же мнєнія... tongue
avatar
Я тут, вичерпую водичку з човника, аби нас не затопило wacko
avatar
Я - за експерименти! tongue
avatar
Ну-ну, ти тільки почни, я зараз на допомогу друга-адвоката закличу... tongue
avatar
Ну так все гарно, так гарно... а потім враз "на зло", чомусь я тут перечепилася... може - "бо друзям - це втіха, урок - ворогам"?
А взагалі приємно було поплавати!
avatar
У мене принаймі останній рядок завжди оптимістичний, це я так борюся з власним фаталізмом...
avatar
Нераз дивую навіть саму себе... wacko
avatar
Краще так, аніж виявиться, що в бою на Вас не варто було покладатися...
avatar
А ми дякуємо, що Ви нас читаєте! tongue tongue
avatar
Ну добре, я пожартувала, просто хотіла побачити - на які жертви ти готовий заради свого партнера по творчому тандему, побачила вже... cool
avatar
Поки Мартина нема - подяки приймаю за нас обидвох, хоча Мартин тут більше постарався, а я лише трішки підправила tongue
avatar
О, Васильку, ти мене ще просто не знаєш... wacko
avatar
Чур, я буду... Дідом Морозом, ну а Мартину тоді нічого не залишиться, як стати моєю Снігурочкою wacko
avatar
Це все мені, чи з Мартином прийдеться поділитися? tongue
avatar
Ніжно-довічне наше кохання,
З присмаком туги, пристрасті й сліз,
Холодом віє, мить – вже вогняно,
Наче комета, показує хвіст.
Ніжно-довічне і ненаситне,
Очі – безмежжя, в них – світу суть
І безконечне свято блакиті,
Що кожен прагне душею сягнуть.
Ніч одкровення ляже на плечі,
Зору явивши те, що нема.
Ти знову прагнеш до самозречень
Торкнуть вустами його чола...
Вогнем кохання дух спопеляєм,
Все злато світу – ніщо не варт,
Ми надто прагнем торкнутись раю,
Чи це не схоже на долі жарт?!
Не зупиняйся, минуле радо
Тебе до ніжних штовха обійм,
Бо лиш кохання над нами владне,
Заради нього – живи і мрій!
avatar
То ми заслужили 10? Не забудь поставити! tongue
avatar
Хтось приречений бути поетом
На землі, що його окриля,
І душею літати над степом,
Прокладати до Істини шлях,
І вдихати життя повногрудо,
Власну пристань шукати в імлі,
Вчити ближніх, як вірити в чудо
На своїй благодатній землі!
avatar
Ти тільки вір - добро робити просто! together
Сподіваюся, усім анумівцям наша спільна творчість сподобається, бо мені особисто до вподоби такий творчий тандем!
avatar
Усе в цьому світі лікується...любов'ю! wacko
avatar
Роксоланка надихнула мене, я надихнула Вас, ви своїми піснями надиматимете нас усіх! wacko
avatar
Щодо порожнечі, ось згадала свого давнього вірша, прошу звернути увагу на перші літери...

Привітне сонце світить не для тебе,
Обмерзле гілля може й не заквітне,
Розлоге небо, може, і не небо –
Омана в висі, зовсім непомітна.
Жорстокість долі ранить твою душу,
Надломиш крила, прагнучи злетіти,
Етюдом смутку милуватись мусиш,
Черствіє серце від облуди світу...
А чи не варто порожнеч позбутись???
avatar
Воно справді писалося якось інтуїтивно, наче навпомацки... wacko
avatar
Посміхнемось і ми нині цій розумничці-дитині! tongue
avatar
Нам з Роксоланкою легше спілкуватися поетично, у нас така "хвороба"... wacko
avatar
Людину дуже часто тримає за життя лише одне - відчуття, що вона комусь потрібна...
avatar
Десь бродить Русалка в краях неозорих,
Шукає загублений рай.
У пісню виплескує відчай та горе,
Як болю в душі понад край.
Русалонько, в небо, у далі далекі
Ти встигнеш полинути ще,
Щоб, може, колись повернутись в лелеці,
Чи впасти на землю дощем.
Але, як душа таланом доторкнута
Й добро – її істинна суть,
Ніхто не завадить Людиною бути
У кожнім з життів, що прийдуть!
avatar
Це я так Роксолані коментувала її останнього вірша, якось так само полилося...
avatar
Дуже гарно, проникливо і зріло, сподобалось!
avatar
Важкі повіки пеленою
Лягли на очі й забіліли,
А неба синь, що в них жевріла,
Ключем журавликів злетіла
В світи далекі й невідомі.
І сльози знов течуть невтомно
Дощем осіннім і холодним.
А ти чекаєш на погоду
І на весняний промінь сонця,
Що стане серцю охоронцем
І прожене правічну втому...
А поки що – хай теплий спомин
Про весну, літо й море синє
У твою душу знов прилине!
Форма входа
Друзья сайта
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com

Статистика
Copyright MyCorp © 2024 Хостинг від uCoz