Деколи красу треба споглядати здалеку, аби вона очей не засліплювала))) А якщо серйозно - то в ці дні у Львові вирує, наче у вулику під час збору меду, такий обмін енергіями, що аж-аж. Нині у Ярослава Петришина презентація збірки у Порохівці, Оксана ілюструвала, знов збереться вся тусовка...
Я не тільки тебе вважаю " не дорослим до вищого класу", я переконана, що мені самій ще довго слід працювати над власним зростанням. Та й живу я тільки так, як знаю, навіть ще й іншим деколи даю поради, як жити, маючи певний досвід за плечима. А вже справа вибору кожного - дозволить йому дослухатись до них його "гордість" чи ні. Тому мені дивними виглядають такі дитячі образи. Без образ.
Інкрустована в повітря і просякнута бажанням, Карма осені бездонна проростає в зорепад. Заколисана у вітрі, в потаємних пориваннях Нас тримає у полоні, в лоні зваби і принад... Карма осені наситить за піснями спраглу душу, Що лунають в піднебессі в хорах янголів ясних, І просіє біль крізь сито вічних істин невмирущих, І стежками одкровення з нами вирушить у сни... Карма осені крізь вени протікає всюдисуще Духом Всесвіту інерцій, серце зваблюючи вдаль. Хай прожене всі облуди, і напоїть спраглу душу, І загоїть стигми серця, хай розвіє всю печаль!
Я колись тобі вже відписувала про дороговказ, пригадуєш?
Дорога стелиться безкрая, Згубився десь дороговказ. За мить до прірви - мов торкає Крилом незримим янгол нас. У прірву рано ще зриватись, Допоки в серці є вогонь, Зринають рими в нім крилаті І дух не знає перепон. Хоч від біди ідем до скрути, Гірчить реальність, як і сни, Слова любові прагнем чути, Як звуки лагідні весни. Душа, що поруч, озоветься, Своїм поділиться теплом, Аби ще довго твоє серце Тебе по світу цім вело.
Нерозумінням світ карає, Лишає в серці біль образ... Та в вічнім прагненні до раю Душа знайде дороговказ!
Стільки відразу думок і асоціацій виникло після прочитання - і про людей, і про собак (яких на своєму віку стрічала також доволі, бо у нашій родинній садибі у всі часи проживало багато собак). У мене був свій улюбленець, якого ніколи не забуду, це був він - Бім, біла лайка з чорними вушками, дожив у нас до старості, пригадую, що я у дитинстві, маючи на вулиці лиш двох діток (не вродило більше) часто розмовляла з Бімом про свої серйозні дитячо-юнацькі проблеми, він завжди уважно слухав, лизав мої руки і глибоко-рідно дивився у вічі, вірнішого друга у мене не було довгі роки... А на старість свою собачу захворів на епілепсію... в останні свої часи часто втікав з дому, аби ми не бачили тих приступів, а потім одного разу довго тулився до мене з такими тужливими і повними любові і сліз очима, після чого втік з подвір'я і його ніхто більше ніколи не бачив... часто приходив до мене лиш у снах і ми з ним розмовляли про життя... Пам'ятаю ще одну ГІДНУ СМЕРТЬ на своїх руках, та про це колись іншим разом... Дякую, Валю, за ці теплі спогади! А суть вірша така мені до болю зрозуміла...
1
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('