"Нема тебе довкола..." - це ж скільки її має бути багато, аби вона аж довкола тебе увесь простір заполонила? Тепер вже мені від Твого вірша повіяло теплом!
Роксолано, якби не знала, що це ти написала, то подумала, що читаю свого вірша, просто наче дивлюся на себе... - " я пишу вірші на коліні під свій розкалатаний пульс..."
Дуже часто гарні фрази є несправжні, не алмази, Наче в променях і сяють - але вартості не мають... Щоб життя не було сірим - ми в ілюзію повірим, Ну а потім... п'ємо знов чай полинний - не любов...
Може й так, Іване, таких "співпадінь" багато можна відшукати, адже душа поета часом однаково відчуває деякі речі... а вірша цього я трохи переробила з раніше написаного, вірніше там форма така була і ритміка, а зміст вчора вклала оновлений...
Сумує сніг - бо щезне він, бо його злиже скоро сонце, Розтопить кригу на віконці - такий вже світу цього плин. А ти чого сумний такий? Минуть сніги - настануть вЕсни, Льоди на серці також скреснуть лише від дотику руки - руки коханої, звичайно...