...Посаджу їх біля столу, Влаштую гостину, Всіх зберу у дружнє коло, Мов свою родину. Посумую, порадію, Ще й помрію трішки. Теплий спогад - то надія (Гріє взимку ніжки)
У морок знов день білий вгруз, Слова любові впали тінню На сонця диск, на вигин вуст, І затулили зір прозрінню, В якім, ще вчора зрячі ми, Розбили всі орієнтири, Аж так, що в серці біль щемить, Мов хтось з грудей то серце вирвав... І неба тло, і сяйво зір Ураз, здається, потемніло, Коли душа пішла за тілом Усім табу наперекір. Мовчи, мовчи, бо з віч вогонь Є більш промовистим, ніж слово. Торкаюсь пальцями до скронь Твоїх безмовно... Не вір, не вір, не вір словам! Бо серце манить у тенета. Згоріла прим'ята трава... Любове, де ти???
Не відаєш туги людської, Космосе! Стікає сум по венах і не спиниться, В пульсаціях звучу чийогось голосу І вірю в те, що мрія мрій окрилиться. Ловлю тепло, що рветься через відстані, Ловлю душею всі небес означення. Тавром людські серця навік помічені За пристрасті, що болями оплачуєм. Свідомість догорає, наче знищена Реальністю, розтерзаною прірвою, Яка щораз горою є найвищою, Яка безсонням серце прагне вирвати. Здається, ця любов - забави розуму, Для тіла і душі неначе вбивством є. В Небес за це пробачення ми просимо, Хоч є любов завжди безмежно-чистою... У сни втікаєм, ходим лабіринтами У пошуках того, що нами втрачено. Хтось, може, називає це інстинктами? За що тоді просити нам пробачення? В очах Небес не маємо розгрішення, Шматуєм душу, прагнучи кохатися... Усе вагоме бачиться на відстані! Ти знаєш - з нами все ще може статися...
Та док ми будемо терпіти Ярмо чужинське, скільки ще? Чи волю знищено ущент? Чи ми рабів покірні діти? Віки неволі і хули, А чи рука старшОго брата, Що перевтілився у ката, Вуста для правди нам стулив? Чом волелюбство наше в тлін Переродилось, чом зміліло? Ми досить наймитами скніли Не лиш в чужих – своїх краях. Ніколи більше на поклін До ворогів іти не будем, Ми не раби – ми вільні люди На рідній, батьківській землі! Коли нарешті ця земля Вже зродить свого Вашингтона, Аби чужинськії закони Не диктували нам з Кремля?! Коли прозріють "гречкосії" Й зірвуть полуду із очей? Реальність ця мене пече - Нема ще в нас, нема Месії... Та вірю я в прийдешній день, У волелюбний дух, що скресне, І завітають знову весни На землю віршів та пісень!
0
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('