Дружба "крепкая" - сила, але коли вона набуває таких чудернацьких терористично-футористичних форм, то стає більш схожа на любов, бо тільки вона може довести душу до такої самопожертви. Цікава тема.
Згоден, що змели, розчавили, видушили. Треба всім очі відкривати, через мозок заштопувати ту діру, голка - вірші, слова - нитки. Тільки багато треба поетів, і щоб в одну дудку.
А може й треба наближати, а треба зрозуміти, що ми схожі з Богом в творіннях своїх, тому й творити треба красиве, так як велів Він, а ми щось не те робимо, не так живемо. А нам, майбуть, писати про це треба, кричати треба, щоб усі почули, щоб почали...
Тож весь народ "в цілому" й нищать. Знищують не тільки фізично, а, в першу чергу, духовно. Де вже той нарід, так окремо кожен сам по собі.. Може то філософія буття така - є пророки, є поети, а альтруїстів-керівників кат ма, вони відразу стають керівники-прихопісти. Та й народ такий же - квартирка, машинка... а далі... Матеріалізм живий. Де ж той образ і подобіє Богу?
Рух не по колу, а по спіралі, тільки здається, не в гору, а до низу, в прірву. Важкий нарід - будять, будять, а збудити не можуть. Сорочка дуже близько...
І для мене також свято, Якщо друзів є багато, І якщо вони щасливі, То радію, що є злива, Світить сонце у віконце, Що є вранці білий сніг, Що йде свято на поріг.
Мова дійсно в нас одна - Слово, що з сердець виходить, Зрозуміла ж нам вона, Бо на роздуми наводить, Ще й натхнення трохи вділить, Відчуття свої сказати. А як серце щиро вірить - Віршик другу написати.
Добре, добре, Вам удачі! Пошукайте на морозі, Коли будете в дорозі, Гарних тепленьких віршів. А як буде настрій сплячий, Не беріть його на руки. Слухайте уважно звуки... Скажете, що Вам повів, Цей мороз - веселий, щирий, Свіжим запахом сосни. В парку де дерева білі Ждуть прийдешньої весни.