СНІГОВИЙ ЗОРЕПАД Відривається, відпускається Від хмарин білосніжне зерно І в польоті немов би звільняється Від лещат відчайдушних воно, Прокидається, вітром вмивається І наповнює груди свої, І летить! Та за мить опускається На долоні, ще теплі, землі... Небо наче вдяглося-змінилося - Темно-сірі, важкі кольори. Ось з небес черезситно пролилися Й покотилися зорі згори. Як мальовані, холодом створені, Розлетілись у поле, у двір, У мелодії віхол спотвореній Замутилися безліччю зір. Приземляються, небові каються, Повернути їх просять назад... І думки непомітно змерзаються Під оцей сніговий зорепад...
|