Казка трохи сумнувата вийшла. А потрапити легко - шубку на плечі, руки в рукавички, ніжки у чобітки, та й гайда на мороз. А потім, у хату, чайочку попити (з трав духмяних лісових). Тоді кажуть:"хочу жити" - значить щастя буде міх.
Дякую, Наталіє, вже трохи потепліло в душі від спілкування з Вами. Ось вже поглянув за вікно - така краса, все в інеї, які гарні білі корали скрізь. Може й зима не така й погана. Може треба подивитися на неї іншим об'єктивом. Як гадаєте?
Так важко передати суть Того, що серце відчуває... Хоч є у вірші каламуть, Та глибина перебиває. Підтримаю Віктора, треба попрацювати, тому наведу на недоречності, які бачить мій погляд, зокрема, багряні, багрянок; впаде, опаде (повторення), небосклоні- небосхилі, не римуються додолу-небосклоні, Богу- добре, перлина -зустріла. Не ображайтесь і розраховуйте на дружні підсказки. Тоді і вірші стануть такими красивими, як і Ваші відчуття. Натхнення.
Гарне оповідання. Загадкове у своїх образах. Тільки ось шарик на кульку білосніжну треба змінити, здається. Від такої розповіді-казки так тепло-тепло стало... І я дмухну на кульбабку, можна, і полечу-у-у...
Сподобалось. Гарний вірш. Хоч і не перетнуться паралелі (згідно законів геометрії), та в перспективі вони сходяться в одну дорогу (а в поезії легко спростувати цю теорему).
Ви знаєте, пані Наталія, тільки що написав відгук нашому Діду і погодився з ним, що чомусь і мені вже набридла присутність зими. Написав, що це від того, що сонечко від нас так далеко - на тропіку Козерога і так далеко від тропіку Рака, як від його, що сховався від зими в мул, що незабаром зимове сонцестояння і відродиться надія на весну, яку вже підсвідомо чекаємо. У Вас я знайшов, що надія вже зародилися і вже її квітка, яка зародилася в бруньці, готова розцвісти. А значить жити є чого заради. Така ось філософія: відчуття у передчутті. Сподобалось.
Ви знаєте, Вікторе, чомусь і мені вже набридла присутність зими. Та думаю, що це від того, що сонечко від нас так далеко - на тропіку Козерога і так далеко від тропіку Рака, як від вашого, що сховався від зими в мул. Та незабаром зимове сонцестояння і відродиться надія на весну, яку вже підсвідомо чекаємо. У вірші Вашому знайшов я таку філософію, ось.
Прочитати, може й є можливість, та второпати все зразу важкувато. Відчувається глибокий філософський погляд на болючі проблеми. Тільки, на мій погляд, думки коротше викладати треба, я й сам страждаю часто довгими віршами, згодом їх врізаю до краю, тоді вони кращі. Бажаю Вам натхнення.
Бурхливий потік - його не спинити, І час понад світ -ку-ку і ку-ку... Не встигнеш картини... не встигнеш скурити... А час, мов палач, вже пішов за ріку... Філософія! Сподобалось.
Створила весло, Створила вітрила... Не було, щоб нЕсло, Не було, щоб несила... Я у будні ясельце І створила, зліпила, І дала те весельце, Крізь дороги. Є сила? Чи то паралелі, Мо то мні паралельно... Чи ти є... Ой, мій Лелю! Головне - щоб несло... Щоб його я створила!!!
Куди б ти не біг, Куди б не ховався, Коли в душі сніг, Коли сам зостався... Замріяний світ... А може сховає Від мене сім бід. Й надію спіймаю, Й відродиться серце, Й навчиться любити, Й не будеш в люстерці Себе си ганьбити...
Пане Василю, здається, що такі поїзди-мрії часто проходять крізь серця, які здатні закохуватися. Згоден, що дівчата тільки те й роблять, що зваблюють до кохання і розбивають ці серця. Ось, як таку вагонну історію пережив і я:
Як спалах наднової зірки – Із тисяч сонячних промінь, З’явилась в проміжку одвірка І заквітчала сяйвом тінь.
Зоря втішає око світлом, Що досягає із небес, А ти волоссям своїм житнім Манила подихом чудес.
І очі, наче два алмази – Такі прозорі і п’янкі, У серце вжалили одразу, Розкривши вії-пелюстки...
Але ж коли б “Але...” не було, Чи мало б місце каяття? Все недоречно... Вже й забули, А мить пішла у небуття.
Жаль, що все сталося як у Макаревича: і кожен пішов своєю дорогою, а потяг пішов своєю... А взагалі - сподобалось. :hands: :hands:
Ваші вишукані вірші, Наталіє, засипають нас немов сніжинки - такі ж неповторні кожного разу. А диво спілкування, в яке ми віримо, надає натхнення творити нові вірші. Тому бажаю Вам невичерпного натхнення і щирих друзів. Засипайте нас.
Кохання - це відчуття безмежно глибоке, тому їх так важко передати. Добре що Ви їх переживаєте. Щасти Вам і далі. І Вашій Берегині. От тільки з віршем треба трішечки ще попрацювати, щоб він засіяв. Тоді й ним можна гордитись.
Вікторе, дивно, але Ваші думки, що виходять з віршів дуже близькі до тих, що бунтують і мою душу. Почитайте щойно викладений вірш "Кімната", мені здається він чимось близький Вашому. Сподбалось. Натхнення!
* * * У кольоровій гамі снів Знов наснилися мені Твої очі неземні, Темні-темні та ясні. Я у них би потонув, Як у морі-океані, Лиш на хвилечку одну, Щоб освідчитись в коханні, Щоб добути у очах Чари чистою любов’ю. Та, на жаль, лише у снах Зустрічаюся з тобою.
0
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('