Я вростаю в каміння, вростаю, як тиша у сон.
Крізь розтріскану шкіру жалива виструнчує листя…
Як гаптують по тілу безжально їх руки – дивися!
Прирікаючи маками ран на агатовий трон.
Я мукою чи мукою сиплюсь між зір у траві,
Видихаю дурманом єлею незраджене Слово.
І на пуп’янку серця вколисую біль празникову,
Бо зап’ястя тонкі, бо кайдани важкі, неживі.
Випрозорюйте душу, хай тіло, як сукня, – по швах.
Я без вервиці тремко сплітаю молитви косою.
Потоптали агати на порох, на вітер. І млоїть
Там, де груди… були. Там гніздечко виспівує птах.
...Оберегом вам Кров. Замісіть короваєм для всіх
Білу муку завмерлу чи, може, агатну муку.
Між безгруддям окрилює ирій у пісню гірку
Ваготою небес, що сувоєм лягають до ніг...
У цьому творі кожне слово, як мед у сотах.Буває ,читаю поєзію-ну тут би я написала так, а тут- так, а цей вірш довершений, такий, який сприймаєш ціляком і повністю.
дякую) хоча мУку віршам віддавати не варто - вірш має бути натхненним, а не замордованим))
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
та
у Вас 
0
