| Перейти (повернутися) до сторінки поезії Світлани Кедик можете ось за цим лінком В години розлуки Хмарина пропливає - я,
Лютує небо учорашньою
грозою - я,
Сильний вітер не вщухає -я,
Сонце бачиш над собою - я.
Суху траву ногами топчеш,
Утомився, прилягнув...
Сон охороняю, тебе поруч,
Бо люблю.
Я там, я тут, усюди,
У тому краю де ти будеш,
Мовчки Господа молю,
Щоб захистив тебе -
Того, кого люблю. ***
Я бачу гори вдалині,
Що тикають “носами” в небеса,
Простягнули пишнії хребти,
Сховавши сором у лісах. Я чую, як шумлять гаї,
Як шумить вода,
Та лише на мить у світі тім,
Можу загубитись я. Я бачу гори вдалині,
І як заходить сонце,
Як настає зоря...
Та наймилішими є
Ті “краєвиди” у котрих,
Усмішка твоя
Намалює сонце,
Намалює небо,
Намалює океани і моря...
Рай. А для мене раєм
Є любов твоя,
Майбутні прожиті літа.
Їх заплету вінком надії,
Єдиним на нас обох,
Щоб ми любов творили,
А в творінні з нами був
Би Бог.
(коханому чоловікові) *** Я хочу, я хочу
Цілувати його очі,
Губами пестить тіло,
Я хочу бачить сни
Пророчі, де кохання
Не вмирало б, не
Жевріло, а вогнем
Палахкотіло.
Я хочу. Я повторюся
Ще раз: хочу, хочу...
І це не гріх,
Бо я хочу не лише
Для себе, я хочу для
Усіх. Та мої – його
Карі очі, буду цілувати
Тільки я, бо я хочу
Так. Хочу щоночі і
Щодня:
Цілувати його очі,
Губами пестить тіло,
Бачить сни пророчі, де
Кохання не вмирало б,
Не жевріло, а вогнем
Палахкотіло. Коли ти смієшся Коли ти смієшся,
Сяє все навколо,
Сяє все навколо
Веселково.
Сонячне проміння,
Гріє моє тіло,
А твоя усмішка –
Душу з глибини.
Коли ти смієшся,
Сяє все навколо,
Грають барвами
Веселки кольори.
Твої вуста солодкі,
Я лиш, буду цілувати,
І зовсім ненароком
Усмішку проковтну.
Ти мусиш знати,
Як я тебе люблю..
Коли ти смієшся,
Сяє все навколо,
Сяє все навколо
Веселково.
Сонячне проміння,
Гріє моє тіло,
А твоя усмішка –
Душу з глибини. Малюю Сонце в вишині,
Усміхається мені,
Посмішку його ловлю я,
Прикладу до серця, до душі –
Малюю.
Малюю небо,
Хмарини біло-голубі,
Малюю поле,
Малюю очі твої,
Твої і мої.
Сонце в вишині,
Усміхається мені,
Торкнулось пензля –
Яскрава тінь веселки,
На полотні.
Малюю небо,
Дощу краплини,
Хмарини сіро-голубі,
Малюю очі твої,
Твої і мої.
(пісня) Я п’яна і німа Я чую стукіт
Твого серця,
Ти поруч,
Але тебе нема.
Очі, як озерця,
Погляд, мов туман.
У ньому я гублюся,
Так затишно мені...
Твоїх очей боюся,
Бо вони мої.
Уже мої – твої очі і вуста твої,
Вони мої, бо я так хочу...
Чуєш, вони мої!
У них мовчання,
Я чую його смак,
Твого мовчання
На своїх вустах –
Терпкий, як у вина,
Але п’янію не від нього я.
Я п’яна, п’яна і німа.
Я п’яна і німа,
Коли ти поруч,
Коли тебе нема. Я чую стукіт
Твого серця...
Малинові вуста Я буду душу цілувати,
І буду пестити її...
Лише б знати, лише б знати,
Що то вуста твої. Твої малинові вуста –
Мій вічний сон спокуси.
Твої малинові вуста
Мені ніколи не забути. Не хочу прокидатись я.
Бо мій сон – твої вуста.
До них торкаюся губами,
І лечу попід небесами. Захід сонця ріже очі,
У тій оранжевій імлі,
Твої вуста дівочі,
Вуста малинові твої... Я буду душу цілувати,
І буду пестити її...
Лише б знати, лише б знати,
Що то вуста малинові твої.
І цілувати гріх Твої вуста солодкі я цілую, бо гріх не цілувати їх. В своїй уяві я малюю, час прожитих потіх. І відчуваю - кохаю. Що зі мною? Кудись провалююсь, але не вниз, і не падаю - лечу. Мовчу. Поруч ти лежиш, дивлюся, до оголеного тіла горнуся... Так затишно мені. Так тепло у вогні любові. Чому? Бо той вогонь пече тобою.
Твої вуста солодкі я цілую, бо гріх не цілувати їх. Так затишно мені. І вдень, і вніч, і на зорі у тому домі пахне жаром - дивний аромат. Розпеченого тіла аромат прокрався крізь вікно, на дах дудинку виліз, і став хмариною земних потіх. Час пройшов - розсіявся туманом. Через аромат любові весь світ здається п'яним.
Твої вуста солодкі я цілую, бо гріх не цілувати їх. І цілувати - гріх. Грішу, а може, ні, не знаю. Просто віддано кохаю. Так віддано, що віддаюся, топлюся в морі відчуттів, на дно лягаю, але ти поруч - маленька течія серед морів. І ми пливем собі потроху, в свої х обіймах ти мене несеш...
Я завжди буду дякувати Богу, за те, що в моїм серці ти живеш.
Твої вуста солодкі я цілую, бо гріх не цілувати їх. І цілувати - гріх. Перейти (повернутися) до сторінки поезії Світлани Кедик можете ось за цим лінком
Другие материалы по теме
|
у Вас 
0
