| Перейти (повернутися) до сторінки поезії Світлани Кедик можете ось за цим лінком Для донечки Сонце похмуро в вікно заглядало,
Шибку замерзлу теплом зігрівало,
Малюнок мороза, розтаяв увесь.
Та раптом сонечко зникло кудись,
І небо насупивши брови мовчало,
Рота відкрило, посипався сніг.
“Мамо, дивись” – закричала.
“ Тс-тс” – тихо сніжинка сказала,
Опустившись на руку її.
*** До мене скоро прийде Миколай,
Бо я слухняна, тому пишу
Йому листа: будь ласка,
Миколаю, принеси мені,
Принеси мені...
Я дівчинка маленька,
Звати мене Віка.
Чого найбільше хочу?
Не знаю, мабуть, літа.
Та літо ще далеко,
Треба всім чекати,
А ти приходь до нас
Без подарунка,
Я тебе чаєм пригощу,
Тістечком, що мама
Випікала, погладжу
Бороду твою, на колінках
Посиджу і відпущу до
Дітлахів, що так
Чекають. Ну от і все,
Дідусю, бо я не знаю
Що писати. Та все таки,
Почищу чобітки,
Біля вікна поставлю,
Та й ляжу спати.
На добраніч, Миколаю. *** Я дуже люблю маму,
Я дуже люблю тата,
Люблю бабусь і дідуся,
Бо люблю з ними грати,
Танцювати і співати,
Слухати казки, казки
Розказувать, казки складати.
Люблю свою родину
Таку собі країну,
В якій люблю зростати.
Я дуже люблю маму,
Я дуже люблю тата. *** Новий рік ще не настав.
А я уже святкую.
Тримаю у руках бокал,
З ялинки цукерки обриваю,
Їм і запиваю. Дивлюсь,
Там, наче, подарунок.
Беру до рук, нетерпляче
Відкриваю: мамо, тату!
Дивіться, що Дід Мороз
Мені приніс. Посміхнулися
Обоє, поцілували, з
Новим роком привітали.
А нам нема нічого?
Ану мерщій ходімо,
Як слід, треба шукати.
Ти ба, іще один, а там і
Другий. Я їм цукерки,
Шампанським запиваю,
А вони мов діти нетерпляче,
Подарунки відкривають.
Я так чекала новий рік,
А він не йшов, усе не йшов.
Та мені не сила вже чекати,
Засинаю у кріслі. Лиш
Відчуваю теплі руки, що В ліжко укладають, гарячі
Губи у щоку цілують,
Розчинюються у сні – зникають.
Прокидаюсь ранком, новий рік
Уже настав, а як повз нас
Проходив, лишив свій ранець,
У якому рік старий сховав.
І строго мамі з татом
Наказав: “Його не випускайте,
Тримайте там, аж поки
Не прийду я сам.”
З новим роком,
Мамо й тату,
З новим щастям
Рада вас вітати. *** Впустила мама сонечко
До нашої кімнати,
Розбудило сонечко мене,
А потім вже і тата –
“Соні, пора вставати, –
Сказало сонечко -
Вже давно співає пташка
Під віконечком,
Так наче, каже: літо, літо.
Повставали вже давно
І мами , й тати, й діти.” *** Зібрались якось хмари,
Став накрапати дощ –
Кап-кап-кап цікаво, як
Каплі капають із неба,
Умилися квітки, птахи,
Дерева, промочило землю всю.
І ми побачили на небі, веселку
Барвами грайливу, весняну. *** Настала ніч,
Осяяв небо місяць,
Сестри-зірочки,
Заглянули у шибку,
Стихнув вітер...
Як промовили
Вони до мене:
“Спи, маленька,
Спи дитинко.”
Заколихали співом –
Голос мами у вісні.
Аж до ранку,
Солодко я спала,
Слухаючи їх пісні. *** Скоро настане зима,
Вкриється снігом земля,
Мороз буде щипати носик,
Щіщки, треба буде одягати
Куртки, шапки, рукавички...
З гірки, будуть їхати санчата,
А там вже й не далеко Різдв’яні свята,
Зиму, хоч холодну, люблять всі малята,
Бо для малят придумана вона. *** Як буде сонечко лягати спати,
Йому на зміну прийде місяць-братик,
Сестрички-зірочки, осяють небо,
Наче світлячки.
Розкаже нічка, казку нам,
Стихне вітер, заколихає сонні віти...
Пора вже спати дітлахам,
Щоб зранку сонечко зустріти. ***
Защебече соловейко, листям
Зашурхотять дерева,
Знову стане синім небо,
У віконце сонце загляда,
Душі нічого більш не треба,
Лише б, була спокійною душа.
Лише б, моя усмішка,
Усмішка всіх дітей,
Милувать могла
Заклопотаних людей.
Моя родина – моя країна,
Як патріот, як маленькая людина,
Співаю гімн батькам,
Як любляча дитина. *** Котик-муркотик
На ганку сидів,
Носика лапкою мив,
І так муркотів:
Треба, малята,
Вмиватися всім,
Бути охайними
І великим, й малим. *** Весна підкралася до нас,
Ховаючись в деревах і
Кущах, в травах, квітах,
І струмках...
Підкралась, співом птах,
Теплим променем,
Грайливим сонечком...
Підкралася весна до нас.
Сміхом донечки,
Загубившись у її очах...
Так несподівано,
Підкралася весна до нас. *** Мама каже, що земля пухка,
І пашить весною.
Пощупала її – зовсім не мяка,
Земля землею.
Піднесла до носика, понюхати
Хотіла. За ушком почесала,
Трішки личко – уморилася, і
Відпочити сіла.
О-о-х! Як пашить земля...
Мама подивилася на мене,
Усміхнулась : “Моє маленьке порося.
Земля мяка для цибулини,
Для картоплини, насінини...
Для них вона пухка, як твоя
Перина, як сон солодка, тепла,
Лагідна, як мама...дитино.”
І пахне молоком - перебила я її.
Тепер я точно знаю, що земля
Пухка, і пашить весною,
Кожен раз, коли співають
Солов’ї, коли мама на городі,
Купле насінини у пухкій землі. ***
Цікаво, де поділися листки?
Чому дерева голі? Як розпукаються
Бруньки, щоб квітками
Обвилися гілки? Цікаво...?
Чого цікаво дітям все?
Як то? Як це? Чому? Навіщо?
Цікаво, чому дорослим так
Цікаво: куди б від запитань
Дитячих утекти, куди б від
Них подітись? *** Сонечко маленьке,
Глянуло на сонце
Через весняне віконце.
Сонечко маленьке,
Очка зажмурило,
Бо велике сонце
Яскраво засвітило.
Сонечко маленьке
Вибігло на двір,
І теплішою весна,
Стала через його сміх.
Сонечко маленьке
В променях купалось,
А велике сонце
Радісно всміхалось.
Мабуть, тому
Щедрішим на тепло,
Нам воно здавалось. ***
Мишка галас зняла,
Як з своєї нірки вибігала,
А за нею мишенята,
Шикувались, мов, солдати.
Шлях проклався,
На подвір’я із старенького сараю,
Та тут, як півень загорлає,
Курки коткудачуть,
Пес – Тарко гукає –
Миші!Миші!
Мама мишка плаче.
А кіт сидів на брамі,
Ванну сонячну приймав,
Розлінився й задрімав.
Не волай, будь ласка, півень,
Заспокойтеся курки-сестриці...
А за добре діло,
Принесу вам колосок свіженької
Пшениці;
Тарку кудлатий, проведи нас
Повз газдової хати.
Я віддячуся тобі,
Як у домі пектимуть пироги,
Бодай шкоринку принесу,
Шматочок сиру, може, сала...
Тарко так слухав, аж ковтав
Слюну – добре я вас проведу.
Припинився галас,
Стало тихо, мишенята рушилися в хід,
Та випадково хвостиком, найменше,
Зачепило старі дверцята.
Ой як заскрипіло –
Розбудився кіт, та на їхнє щастя,
Чи на диво, так обступила його лінь,
Що трішки очко привідкрив,
Вушком помахав, спинку почесав,
І знову спати став. *** У нашому сараї,
Трійко зайчиків гуляє,
Наче, пух м’ягенькі,
А білесенькі, як сніг,
Очка червоненькі,
Носики сіренькі...
Трійко зайчиків маленьких,
Бабуся принесла мені. *** Якщо ти будеш
Отак завжди сміятись,
Я буду жити, я буду
Жити...
Якщо ти завжди будеш
Для нас сміятись,
Помру, лиш дух
Залишиться здатний
Вік любити,
Якщо ти будеш отак
Завжди сміятись,
Як бальзам на душу,
Моє дитя!
Якщо ти завжди
Будеш так сміятись,
Навіть і померши
Продовжуватись буду я. *** Зібралася родина,
Аби Віку привітати –
Будь здорова та щаслива,
Бог хай помага зростати!
Сонечко у синім небі,
Сяє, донечко, для тебе,
Квіти розпускаються у полі,
За твою щасливу долю,
Навіть, у гніздечку пташка
Весело співає,
Маленькі ластів’ята
Вікочку вітають.
Пробіглася дощу краплина –
У мами на щоці сльозина,
Стрибає радісно дитина,
І Бог на неї спогляда.
В батьків до Бога, лиш,
Одне прохання – вбережи дитя! ВІКТОРІЯ – найбільша моя Перемога, найславетніша… Я хочу тебе з’їсти...
Обсиплю поцілунками,
Вони лоскочуть шийку,
Носик, щічки...
Тобою пахне в нашім домі,
Без тебе він не наш.
Твій дзвінкий, шалений гомін,
Зупиняє простір, зупиняє час.
Ти наша квітка,
Квітка нашої Любові –
Яскрава, запашна...
Ми живем тобою,
Тобою, любе Янголя.
Твої оченята, блищать
В «убогій» хаті.
Єдине золото у цілім світі – ти...
Я буду Боженька благати,
Щоб Він тебе беріг,
Й твої дитячі сни.
Волоссячко біляве,
Губиться у вітрові,
Летить, неначе, пух...
Курносий носик,
Ховає посмішку червоних губ,
І дивна цяточка
Над ними мерехтить...
Ти підросла,
Бо час біжить.
Я не боюсь старіти,
Просто хочу
Твоє дитинство зупинить...
Бо виростають діти,
А час безжалісно летить Перейти (повернутися) до сторінки поезії Світлани Кедик можете ось за цим лінком
Другие материалы по теме
|
у Вас 
1
