Перейти (повернутися) до сторінки поезії Світлани Кедик можете ось за цим лінком В години розлуки Хмарина пропливає - я, Лютує небо учорашньою грозою - я, Сильний вітер не вщухає -я, Сонце бачиш над собою - я. Суху траву ногами топчеш, Утомився, прилягнув... Сон охороняю, тебе поруч, Бо люблю. Я там, я тут, усюди, У тому краю де ти будеш, Мовчки Господа молю, Щоб захистив тебе - Того, кого люблю. *** Я бачу гори вдалині, Що тикають “носами” в небеса, Простягнули пишнії хребти, Сховавши сором у лісах. Я чую, як шумлять гаї, Як шумить вода, Та лише на мить у світі тім, Можу загубитись я. Я бачу гори вдалині, І як заходить сонце, Як настає зоря... Та наймилішими є Ті “краєвиди” у котрих, Усмішка твоя Намалює сонце, Намалює небо, Намалює океани і моря... Рай. А для мене раєм Є любов твоя, Майбутні прожиті літа. Їх заплету вінком надії, Єдиним на нас обох, Щоб ми любов творили, А в творінні з нами був Би Бог. (коханому чоловікові) *** Я хочу, я хочу Цілувати його очі, Губами пестить тіло, Я хочу бачить сни Пророчі, де кохання Не вмирало б, не Жевріло, а вогнем Палахкотіло. Я хочу. Я повторюся Ще раз: хочу, хочу... І це не гріх, Бо я хочу не лише Для себе, я хочу для Усіх. Та мої – його Карі очі, буду цілувати Тільки я, бо я хочу Так. Хочу щоночі і Щодня: Цілувати його очі, Губами пестить тіло, Бачить сни пророчі, де Кохання не вмирало б, Не жевріло, а вогнем Палахкотіло. Коли ти смієшся Коли ти смієшся, Сяє все навколо, Сяє все навколо Веселково. Сонячне проміння, Гріє моє тіло, А твоя усмішка – Душу з глибини. Коли ти смієшся, Сяє все навколо, Грають барвами Веселки кольори. Твої вуста солодкі, Я лиш, буду цілувати, І зовсім ненароком Усмішку проковтну. Ти мусиш знати, Як я тебе люблю.. Коли ти смієшся, Сяє все навколо, Сяє все навколо Веселково. Сонячне проміння, Гріє моє тіло, А твоя усмішка – Душу з глибини. Малюю Сонце в вишині, Усміхається мені, Посмішку його ловлю я, Прикладу до серця, до душі – Малюю. Малюю небо, Хмарини біло-голубі, Малюю поле, Малюю очі твої, Твої і мої. Сонце в вишині, Усміхається мені, Торкнулось пензля – Яскрава тінь веселки, На полотні. Малюю небо, Дощу краплини, Хмарини сіро-голубі, Малюю очі твої, Твої і мої. (пісня) Я п’яна і німа Я чую стукіт Твого серця, Ти поруч, Але тебе нема. Очі, як озерця, Погляд, мов туман. У ньому я гублюся, Так затишно мені... Твоїх очей боюся, Бо вони мої. Уже мої – твої очі і вуста твої, Вони мої, бо я так хочу... Чуєш, вони мої! У них мовчання, Я чую його смак, Твого мовчання На своїх вустах – Терпкий, як у вина, Але п’янію не від нього я. Я п’яна, п’яна і німа. Я п’яна і німа, Коли ти поруч, Коли тебе нема. Я чую стукіт Твого серця... Малинові вуста Я буду душу цілувати, І буду пестити її... Лише б знати, лише б знати, Що то вуста твої. Твої малинові вуста – Мій вічний сон спокуси. Твої малинові вуста Мені ніколи не забути. Не хочу прокидатись я. Бо мій сон – твої вуста. До них торкаюся губами, І лечу попід небесами. Захід сонця ріже очі, У тій оранжевій імлі, Твої вуста дівочі, Вуста малинові твої... Я буду душу цілувати, І буду пестити її... Лише б знати, лише б знати, Що то вуста малинові твої. І цілувати гріх Твої вуста солодкі я цілую, бо гріх не цілувати їх. В своїй уяві я малюю, час прожитих потіх. І відчуваю - кохаю. Що зі мною? Кудись провалююсь, але не вниз, і не падаю - лечу. Мовчу. Поруч ти лежиш, дивлюся, до оголеного тіла горнуся... Так затишно мені. Так тепло у вогні любові. Чому? Бо той вогонь пече тобою. Твої вуста солодкі я цілую, бо гріх не цілувати їх. Так затишно мені. І вдень, і вніч, і на зорі у тому домі пахне жаром - дивний аромат. Розпеченого тіла аромат прокрався крізь вікно, на дах дудинку виліз, і став хмариною земних потіх. Час пройшов - розсіявся туманом. Через аромат любові весь світ здається п'яним. Твої вуста солодкі я цілую, бо гріх не цілувати їх. І цілувати - гріх. Грішу, а може, ні, не знаю. Просто віддано кохаю. Так віддано, що віддаюся, топлюся в морі відчуттів, на дно лягаю, але ти поруч - маленька течія серед морів. І ми пливем собі потроху, в свої х обіймах ти мене несеш... Я завжди буду дякувати Богу, за те, що в моїм серці ти живеш. Твої вуста солодкі я цілую, бо гріх не цілувати їх. І цілувати - гріх. Перейти (повернутися) до сторінки поезії Світлани Кедик можете ось за цим лінком
Другие материалы по теме
|