 Ще змалечку я мріяла побувати у космосі, на якійсь
фантастичній планеті.
Одного разу я нарешті наважилась
і написала листа найголовнішому Космонавту. Через кілька тижнів мені прийшла відповідь,
там було написано: «Люба дівчинко, приїжджай до космодрому, полетиш з нами до планети
Вишень — є одне вільне місце».
Я мерщій зібралася, відпросилася у мами, сіла в автобус і поїхала
на космодром. Перед стартом мене запитали:
–
Ти
готова полетіти на планету Вишень? Любиш ці фрукти?
–
Так!!!
- вигукнула я.
–
Тоді
летимо! - скомандував Капітан космонавтів.
Почалась примірка скафандру — космічного
костюму. Мені підійшов найменший за розміром.
Аж тут пролунав сигнал: 1... 2... 3... Пуск! Ракета полетіла
!
А невдовзі почалась невагомість. Ніколи ще я не бачила такого
дива — усі речі літають! Під час польоту ми грали у ракеті у всілякі ігри, а коли
настав час вкладатись спати, то мене потрібно було прив'язувати до ліжка. Не тому,
що мені хотілось гратись далі, а через невагомість. Адже все літає і люди теж.
 Ніч минула, нарешті ми
прилетіли. Вишнева планета - справжнісіньке диво! Її жителі пригощали нас солодощами
з вишень: соками, тортами, кексами, цукерками, тістечками, джемом, варениками і
навіть вишневим борщем. А вишні там такі величезні, як наші кавуни!
Але настав час летіти до рідної домівки. Ми попрощалися з жителями
планети Вишень і запросили їх відвідати нашу Землю.
І ось ми дома. Мене зустрічала мама. Весь день я розповідала їй
про свою чудесну подорож. Мама залюбки слухала мою розповідь, а особливо розпитувала рецепт приготування вишневого борщу.
Другие материалы по теме
| 
та
у Вас 
0
