Відлунює іній в ранковій моїй самоті, Забуто про вирій, що мрії веде до мети, Вже зведено вежі, високі мов з білої мли, Ховаємо межі, де видно галактик світи.
Слонової кості руйнується острів малий, Не вистачить злості, то морок усіх розділив. За ґратами стихли всі схлипи осінніх дощів, Волання повинні вже вивести смуток з кущів.
І знову снується печальних думок полотно, Ковтком не відчути життя як хороше вино. Зостанеться прірва, що пустку відкриє космічну, Яка принесе провидінь чистоту хірургічну.
Зміст добрий, а от рими мене не влаштовують.Бо знаю, як можете писати. Маєте досить сильні поезії. Планку треба тримати!
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
kraynyuk46:Так, зло і підлість трапляються серед людей. Але, на мою думку добрих, чуйних людей більшість. Вони підтримають і допоможуть. Треба вірити в к
у Вас 
0
