Ви знаєте, що мене найбільше вражає, і на жаль це почалось ще здавна, а Ющенко продовжив традицію - оголошення років чи то дитини, чи Голодомору, чи року культури, сім*ї. Роки проходять, а проблеми не зникають, а їх тільки більше стає. Навіщо оголошувати рік роком сім*ї, коли увага держави і так повинна бути завжди направлена на її розвиток. Рік дитини - теж по дурному - та увага до дітей, якість виховання - це одна із приорітетів розвитку нашого суспільства. А у нас доходить до того, що до районів доводять план - скільки повинно бути усиновлених дітей, скільки прийомних! І дітей іноді віддають батькам, які просто не готові нормально виховати дитину. Та це - тільки верхівка айзбергу проблем! Щоб їх написати - ця стаття займе перше місце по коментарям.
Браво Вікторіє і Любомир! До речі, пропозиція до Вас, поети - можна продовжити почате! Від себе додам, що хоч і поставив 5, але я не "ЗА" кулаки. Тобто проти доведення своїх прав за допомогою кулаків. Хоча можна розуміти слова, як "тримати кулаки" - це надіятись на краще - тоді згоден.
Ох, Маріє, поки я активізовував твори, Ви вже й коментар написали! Швидко! Приєднуюсь до коментаря! Дуже, дуже гарний твір. Приваблює не тільки змістом, а й самою короткою римою (думаю профі скажуть, що це за стиль).
Підтримую пані Фросю. Василю, перекладіть на українську, що написано у тій газеті.
А щодо твору, то мені він особливо припав до душі, бо йдеться про головне - втрату віри. А коли не має віри, віри рідної, віри наших дідів, тоді ми забуваємо своє коріння, тоді ми беззахисні перед спокушанням лукавого, тоді починається розбрат.
Для себе вибрав найяскравіші рядки і ділюся з Вами: "і знов неділя молитви почули люди і церкви знов сонце гріє ... а в нас всихає віри зілля без цілющої води ... де наші молитви які вони чи є в них надія ...
не спи брате сестро не спи хрести святі там де були ... ось нині ваблять чужі святині чужі хрести і в чужій мові молитви сестро брате росте втрата ... як нас ловить чужина тягне геть від свого я і кладе усі зусилля щоб приспати прадідів ... коли діти перестануть предкам віддавати шану ми почнемо пропадати бо нас буде спокушати чужа мова чужа хата ...
Такі вірші роблять нас добрішими, пробуджують від глибокого сну самовпевненості, гордості, зарозумілості. Тут кажуть просто - приїдь до мами, вона чекає. Просто приїдь! Хоч і не по темі, та мені завжди подобався один дуже простий, але важливий напис (був він біля колгоспного мехзагіну у радянські часи): "ТЕБЯ ЖДУТ ДОМА". Цим усе сказано. Так само і у цьому вірші: "...ніхто ніколи і ніде вас так не виглядає і не жде, як ваша мати..."
Навіть без музичного супроводу твір сподобався. Сподіваюсь почути Ваш твір у "повному боєкомплекті" , тобто пісню - слова разом з музикою. Бачу це буде цікаво не тільки мені, а й іншим відвідувачам сайту!!!
Та ні, навіть коли у тебе щось не в*яжеться з загальноприйнятними нормами, не обов*язково це виправляти. Марія ж нормально сприймає критику, то значить усе гаразд. Інша річ, коли б вона почала писати цілі оповіді про те, як той чи інший рядок у неї вийшов досконало, ото була б вже проблема. Можливо я не розуміюсь в рідній мові, та мене не бентежить, чи човен розбивається штормом, чи пробивається. Головне, що результат один і той - це трагедія, бути потопленим у бурхливій воді.
Взагалі, гарний твір з філософським присмаком. Якщо мені подобаються твори - ставлю завжди 5. Так і тут - тверда 5-ка!
Настільки я пам*ятаю, теми про радіо на сайті ще не було. Тож з дебютною темою!
Майстерно Ви показали, до чого може привести наш технічний прогрес. Звичайно, що за твір Вам 5.
Колись сам збирав радіо з радіоконструктора. Десь за третім конструктором вийшло. Та тільки приймав він 1 а може 2 радіостанції і то з динаміка хтось кашляв, скрипів. Тепер бачу - добре, що я не навчився їх складати, бо так і до радіоактивності дійшов би.
Якщо про четвірку то не переживайте, біди ніякої у творі не має. Щодо рими і будови - ніби усе гаразд (гарантувати не буду, бо не "профі" у віршуванні). Просто твір не прийшовся до "душі". Ото й усе. Коментар з поясненням оцінки думав написати після Вашої відповіді. Своїм додатковим коментарем Ви прискорили його написання.
Сподіваюсь на більш досконалі коментарі інших відвідувачів сайту.
Я вже не раз писав про оцінки. Більшість авторів філософські ставиться до них, адже не можна прослідкувати хто їх ставить. Звичайно, що ставлять їх зареєстровані користувачі.
Головна оцінка - це Ваше ставлення до власної творчості і коментарі користувачів сату. Судіть про власну творчість по них.
Але зоби Ви не подумали, що оцінки ставити не треба. Ставте, але у їх підтримку - пишіть коментар.
Так, ми самі обираємо дорогу, по якій йти. Хочеш - продаєш душу нечистому, хочеш - йди за Богом. От тільки іноді пізно розуміємо, що ті кошти, за які ми продались - не варті навіть мізинця нашого, не кажучи про душу. Тож можна продовжити думку твору - ретельно обирайте свою дорогу, аби не "тріщала по швам мораль". == Добре описали у віршованій формі проблему обрання свого шляху. Ставлю Вам 5 за старання. Успіхів! == До речі, а яку дорогу обирали Ви?
5! Кавказ, Драгомиз, голеньке буйство - усе гаразд! От тільки проспілка та фанерний заводик трохи прекрасну картину портить, та нічого, іншими рядки витягують вірш на 5
Мені сподобався твір! У самого в дитинстві була така іграшка. Щодо ексклюзиву та картин - самовпевнено, адже іноді буває, що найвища ціна творам - після смерті їх автора. Та загальну оцінку ставлю 5, бажаю Вам щоби Ваші вірші принесли не менше задоволення і прибутку, а ніж картини відомих художників!
Усе гаразд, у вірші, та при чому тут остання строчка? Мені так здалось, що це у Вас фобія, коли до усього сказаного додаєте - "Я гей". Лишайтесь ним, і нікому не треба казати. Як казав Козьма Прутков - "Хочеш бути щасливим - будь ним"!