Ти виграєш мене
або програєш
дощем гулким
по жерсті сірих ринв,
розчулившись,
собою насотаєш
глибоку вертикаль
без-з-неба-вод-
нених грунтів
і згинеш,
білим паром,
доторкнувшись
медів густих
схололих магм,
і знову перетворишся
на щось.
Напевно
в дощ.
напевно,
знову.
І знову йтимеш, розсипаючись на скалки,
Цілуючи півкола голих діафрагм,
Фарбуючи вельветами на доторки фіалки,
не скаржучись на скупість блідих фарб,
Повіривши в земний мультяшний рай,
Б"ючи об денця пластикових цебер...
Я егоїстка,
Хтивий триголовий Цербер,
Та, все ж, схиливши голови, прошу:
"Програй!"