Під глум віків, гонінь, зневаги Гроза над Галичем повзла- Імперії схрестили шпаги В ім’я облуд, насильства, зла Д.Горішний Моя святиня, моя Індичина... Твоїх віків торкнулась сивина. Снаги твоєї з пригорщі напюсь, Тут заснував Данило княжу Русь, Він отав на чати рідної держави – Воскресла Русь у ореолі слави. Криваву змагу вів між двох мечів, Тут збудував величний княжий Львів. Як благодать на подвиг осінила – Збудивсь п'ємонт - його велика сила. Збудився дух - його глибинний кратер, Землі твердиня -II форватер. Родилась Бібрка княжої доби, Земля вдягла барвисті шати. Емблему місту виткали бобри, БІбрка - ворота у Карпати, Ніс кару тут боярин княжий, Спокутував свої провини ; Кормильчич-галицький, не вражий, Він отав засновником місцини. Круті вершини підпирали небо. Кишіли в річці, плавали бобри. Земля "едемська"...Чого це треба? Б'є водограй в урочищі гори, В долині поливали на бобрів – Так починається літопис... Давнє життя селян, ремісників Творили Істиний часопис. Благословилась Бібрка Нова, Подільське плато ділить річка: Стара, як світ, на сході є гора, Тече Боберка, наче стрічка... Грайливо гомонять потічки, Щебечуть млосно західні ліси, Стоять в зажурі дві смерічки – Ландшафт оази дивної краси. Господь тут людям дарував життя. За хліб насущний -осанна БОГУ, Неопалиме,вічне почуття, Що освятило в храм дорогу. Молились ревно Гесподзг монахи – Звалі святу обитоль на горі. На прошу люди линули,мов птахи, Зійшов з небес Хреститель на порі. Звелась перловка дерев'яна, Там де -жіночий монастир ; Розбилась доля безталанна І канула в вогненний вир. На незахищене містечко Татарська ринула навала. Косив диявол все, як гречку, Віддавши храми на поталу. Звитяга кличе брата,сина. Щоб не глумилась вража зграя – Родилась "Галицька дружина" Й перемогла орду Мамая. Повз Бібрку йшла центральна княжа траса, У височінь здіймались гір каркаси. Отеливсь гостинець Володимир – Галич,Транзитом:Львів - на Бібрку ген... у далеч, і митниці Державної кордон Гостей незнаннях брав він у полон. Слов'ян предвічна незборима сила В кривавім герці ворогів косила. Монголи, турки, московити, ляхи Русь розпинали, били в дуну цвяхи. Вели в занепад: чванство, розбрат,чвари, Лукавий сіяв ниву зла і кари. Навалою, мов смерч, імли чужинці, Від малу міжусобиць і ординців Княжий Звенигород в занепад впав, Земля від мук стогнала,біль волав... Шукав опори князь у боротьбі, Та кожен клеїв вигоду собі. Сам Папа Римський Русь коронував, Проте... підтримки королю не дав. На древній спраглій галицькій землі Бої гриміли , вили ковилі . Йшла рать чужинська,йшли князі,бояри, Ординців племя: турки і татари, В княжу добу вів історичний путь, Твої земні артерії ведуть: Рогатин, Галич і Коломия, Як йшли на Русь орди Батия.
|