Не те важливо, де ти працюєш, а те, хто ти є на цьому місці. Можна працювати в Україні і бути для чужим, а можна за кордоном, і бути для неї (України) найріднішим. До цього твору лишала коментар Тамара Шевченко, але для мене вона є і буде земляком, УКРАЇНКОЮ, бо те, що вона робить ТАМ (дивіться за цією ланкою), переважна більшість ніколи не робила ТУТ.
У мене колись була збірка творів. Але не звичайна. Чому? А у ній твори були загальною довжиною 60 слів (можливо трохи більше, просто не пам*ятаю). У творі Романа 88 слів (якщо статистика Ворду не бреше). Твір достойний нашої уваги. Від себе ставлю 5.
Тепер зрозуміло, Аліно. Дякую за пояснення. Хочу продовжити Вашу тему, що підняли у творі словами Ігнатія Брянчанінова:
"Із самоти моєї дивлюся на світ, як на корабель, що пливе вдалечині, і виповнююсь бажанням, щоб він плавання своє робив під покровом милості Божої. О! так не віддасться ж вона неправдивому розуму, цього джерела нещасть людських....
...Бачу багатьох, називаних щасливими, - і без ціни для серця мого жереб їх. Лежать мерці в трунах мармурових і дерев'яних з однаковою нечутливістю: однаково байдужі як незнанням християнства, так і смиренному дерев'яному хресту, що поставили віра і бідність. Однаково вони жертви тління. Дуже схожі на мерців земні щасливці, мертві для вічності і для всього духовного. Мертвими їх нарекло Євангеліє. Виголосимо славу Божу в країні і суспільстві живих!
Справді, коли подивишся навколо себе, то побачиш духовних мерців, у яких одне на умі - блага тілесні, матеріальні, а для духовного не лишається місця. І сам, буває, стаєш тим самим трупом, коли починаєш думати так, як Вони.
А вірш справді гарний і актуальний для нашого суспільства. Від мене - 5.
Хочеться щоб вірш був більшим, адже тільки почав читати і насолоджуватись прекрасно підібраними словами, як тут - кінець вірша! Тільки лишіть у кінці твору ось ці рядки
В поета вона – замість серця.
Ірино, це прохання передайте пані Ніні. Можливо ще хтось так вважає?
Бачите, Ірино, раз є такі коментарі і не одного відвідувача, а кількох, значить й справді щось трохи не так. Тавіть відомі поети іноді десь щось роблять "не так". Ви кажете щоби обгрунтувати свої відповіді, та тут виникає інша проблема - як обгрунтувати і к правильно підказати, коли хтось із користувачів віршує трохи гірше, а хтось, як от я - взагалі не віршую? Думаю, що пані Ніна зі свого багаторічного поетичного досвіду зрозуміє, що тут треба зробити.
Ви у "своєму стилі", Любомире, усе у творі гаразд. Ну а тема. А тема "важка" і сумна. За браком поетичного досвіду більне не можу розповісти, що тут гарно, але скажу, що найбільше сподобались ось ці радки:
I дeсь,там,дe прoxoдить Кoрдoну лiнiя... Стoять,блукають,xoдять I пoмирають «я»...
Ні, Любомире, у цьому творі головне - проблема роз'єднання між нами, українцями, відсутності поваги один до одного, адже про кого це: "І сам не гам, і другому не дам", "Якщо не з'їм, то хоч понадкушую", "Пани деруться, а у мужиків чуби тріщать", "Моя хата з краю". Звичайно про нас! Безробіття теж є проблемою цього твору. Україна сумує за тими, хто поїхав від нас і живе серед чужих. Щодо проблеми кинутих дітей, виховання, то це тема для іншого вірша, або для тих, які вже друкувались на сайті. ================= Молодець, Наталко! За вірш, без вагань - 5!!!
Згоден з Любомиром, але на усі 100%. Щось ці рядки "розшатують" конструкцію конструкцію рими. Можливо я помиляюсь?
І ось ти йдеш, говорячи слова прощальні, немов кидаєш в моє серце камінь, немов ламаєш душу ніжну ти мою. Та мені хочеться тобі сказати: Ні, не - я люблю, а йди без тебе я не пропаду. Без тебе буде навіть легше.
Тільки глянув на перший рядок і відразу ж пригадав вірш Ярослава Сачко, що розміщений на нашому головному сайті:
Минають дні, минають ночі, Один, як перст, собі живу, а серце хоче й щось тріпоче, лякає зрошену траву. Тебе я вимріяв для себе. Як стріну, - очі підійму, бо ти для мене, наче небо. Геть заборони всі зніму. Без сумніву, вагань, тлумачень в свій потяг сяду на ходу. Мій оклик ти мені пробачиш, Тебе й у натовпі знайду. ==================
Щодо Вашого твору, Любове, то тут необхідно вірш підкорегувати - прочитайте його самі кілька разів і побачите помилки та неточності (це порада одного з користувачів-поетів нашого сайту)
Категорію, у якій Ви опублікували вірш змінено: Було Твори за тематикою/збірки поезії (адже у цій публікації не кілька віршів, а один, отож не збірка) на Твори за тематикою/кохання (думаю, що відповідає змісту твору)
Добро і зло в тривозі важу Гріхи й розгрішення земне Божества міць і силу вражу і вічне, й те, що геть майне Тремтять мої тарелі дивні уважно гир нових ждучи І кожна - все на тому ж рівні не переважена нічим А я? Мов ревище ревуче почувши серце "Вже пора!" Кажу й кладу своє горюче На ту тарель, де біль добра.
Робіть так, щоби терези Ваших вчинків були завжди у тому напрямку, де добро.
Щодо того простити чі ні продовжу розмові ось цим твором І.Муратова:
Пам'ять
Ми добрі. Не маємо злості. Уміємо щиро прощать. Ми високо. В тій високості Не личить нам помсти печать. Ми - дужі. Тому й справедливі Але на дорозі щасливій Коли на порозі мета Нам слід пам'ятливими бути: Простити - не значить забути, А добрість не є сліпота.
Прощати треба, обов*язково, але як каже у своєму вірші І.Муратов - простити не означає забути. Просто з тією людининою, яка щось зробила погане ми вже не спілкуємось, бо знаємо, чого від неї чекати.
');
var elem = $(elem);
elem.find('img').hide();
elem.append(waitImg);
var messageID = elem.attr('data-message-id');
var notSpam = elem.attr('data-not-spam') ? 0 : 1; // invert - 'data-not-spam' should contain CURRENT 'notspam' status!
$.post('/index/', {
a : 101,
scope_id : uCoz.spam.config.scopeID,
message_id : messageID,
not_spam : notSpam
}).then(function(response) {
waitImg.remove();
elem.find('img').show();
if (response.error) {
alert(response.error);
return;
}
if (response.status == 'admin_message_not_spam') {
elem.attr('data-not-spam', true).find('img').attr('src', '/.s/img/spamfilter/notspam-active.gif');
$('#del-as-spam-' + messageID).hide();
} else {
elem.removeAttr('data-not-spam').find('img').attr('src', '/.s/img/spamfilter/notspam.gif');
$('#del-as-spam-' + messageID).show();
}
//console.log(response);
});
return false;
};
uCoz.spam.report = function(scopeID, messageID, notSpam, callback, context) {
return $.post('/index/', {
a: 101,
scope_id : scopeID,
message_id : messageID,
not_spam : notSpam
}).then(function(response) {
if (callback) {
callback.call(context || window, response, context);
} else {
window.console && console.log && console.log('uCoz.spam.report: message #' + messageID, response);
}
});
};
uCoz.spam.reportDOM = function(event) {
if (event.preventDefault ) event.preventDefault();
var elem = $(this);
if (elem.hasClass('spam-report-working') ) return false;
var scopeID = uCoz.spam.config.scopeID;
var messageID = elem.attr('data-message-id');
var notSpam = elem.attr('data-not-spam');
var target = elem.parents('.report-spam-target').eq(0);
var height = target.outerHeight(true);
var margin = target.css('margin-left');
elem.html('').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('
' + response.error + '
');
} else if (response.status) {
if (response.status == 'message_spam') {
context.elem.text(uCoz.spam.sign.notSpam).attr('data-not-spam', '1');
var toggle = $('#report-spam-toggle-wrapper-' + response.message_id);
if (toggle.length) {
toggle.find('.report-spam-toggle-text').text(uCoz.spam.sign.hidden);
toggle.find('.report-spam-toggle-button').text(uCoz.spam.sign.show);
} else {
toggle = $('