Дуже чуттєвий, болісний вірш. "Бо роки втікають, назад не вертають,Прийде час і в хаті пустка зацвіте!" Аж серце защеміло, а на очі навертаються сльзи...
Знаєте, є на світі різні люди; є мінімалісти і максималісти. От Ви із максималістів - усе і відразу. Так не буває. Труд помножений на упертість, може вивести людину із тьми і подарувати їй упевненість і, якщо хочете, відвагу. Не гнівіть Бога, бо Ви Його творіння, і Ви наділені всім що має сам Бог. Життя всьому научить, треба тільки захотіти і бодай щось робити, щоб бажання стало дійсністю. Всього найкращого!
Я не спец в цьому ділі, але мені здається, що це Ви маєте це зробити на своєму ПК. Щось із параметрами не все гаразд, а текст я прочитала, а що не змогла - догадалася.
Гарна тема і добре, емоційно висвітлена, а от з технікою не все гаразд. Розмір дотриманий, а ритм гуляє і читати стає важко. Ось тут
"Навіть місяця серпик тьмяний Не вгамує страждання розпачливе. "
У слові тьмяний класичний наголос тьмЯний , а Вам потрібна рима до нічний, де наголос на закінченні. З римою надокучливий і розпачливий теж не ахті. Пропоную свій варіант.
Навіть місяця серпик тонкий Не вгамує страждання пекучого.
А ось з цим катреном Вам треба попрацювати. Вірш побудований так, що в одному рядку наголос падає на останній склад, а в другому на третій з кінця, таке собі чергування, а тут всі закінчення під наголосом.
Я не можу заснути ніяк. Не спинити мені карусель думок. Чи знайду я в цій нОчі маяк, Щоб зробити до спокою перший крок?
У слові ночі не потрібний авторський наголос, бо це класичний наголос іменника ніч в родовому відмінку.(кого,чого - ночі). Прошу вибачення за таку, як кажуть, конструктивну критику, але інакше як ми можемо навчатися і удосконалюватись. З повагою і найкращими побажаннями.
Так думають молоді душі, які ще повні сил і енергії прожити не одне життя, щоб набратися вдосталь досвіду і вийти на інший рівень. Дякую Вам за відгук!
Не те слово,п.Таміло, життя - унікальна річ. У кожного воно своє.Кожен владний робити з ним, що завгодно, однак воно мало чим відрізняється від сусідського. Життя нас вчить, любить, наказує, застерігає і об'єднує (правда однодумців). Життя не терпить одноманітності, тому бурлить, як у котлі, особливо в тривожних (війни) районах, та що б на планеті не творилося, життя продовжується.Душа дійсно загадка, бо скільки люди живуть, все сперечаються; є вона чи немає, де вона знаходиться в тілі чи поза, і хоч ніхто її ніколи не бачив всі все, буцімто, про неї знають. Щиро Вам вдячна!
Кажуть, що світ тримається на оптимістах...Я так щедро годувала себе своїм же оптимізмом, починаючи із останньої революції, років так три чи чотири, дивлячись на ту всю брехню, що він врешті-решт випарував, як торішній сніг. Погоджуюся з Вами, є деякі зміни, але вони до того малі, що аж смішно, а основна політика влади, як була корумпована, так і залишилася. Гроші гребуть лопатами, а за людей не думають, і брешуть безбожно, ніби вони останній день живуть на землі і після них хоч потоп. Перевівся рід козацький де панувала ідейність, чесність і правда. Дуже Вам дякую за коментар і оптимізм!
Як на мене, то фраза " Понівечену, жалюгідну душу" звучала прекрасно і підкреслювало саме той стан душі. Просто при читанні треба було правильно ставити наголос - понІвечену.
Щодо стилю і техніки, не маю запитань, а щодо суті теми, не перестаю дивуватися. Що Ви маєте на увазі під словом доля? Це щось незвідане, таємниче, нам не підвладне, має владу над людьми і дане явно не людиною, тобто вища Божа сила, а не жінка - воїн, на кшталт Ксени. Якщо у першому катрені можна сяк-так прийняти "украдені роки, загублені кроки" то навіщо, скажіть, Вам "незнана кохана, затягнута рана" і абсурдні "її теплі руки" якщо повертати "намисто розлуки". З усього вірша мою увагу привернули два катрени і то я б їх написала не в наказовій формі, а хоча б з відтінком каяття. Вибачте мені за критику, але я так думаю. Верни мені, доле, розгорнуті крила, Верни мені, доле, невидимий шлях, Верни мені, доле, ту мить, що носила Мене по посипаних щастям стежках.
Верни мені, доле, все те, що не можна, Верни мені, доле, все те, що ніяк, Прости мені, доле, прохання безбожне, Не я його мовлю, років переляк.
Три рази прослухала пісню, а слів толком так і не зрозуміла, шкода, що Ви їх не надрукували. Скажу Вам відверто, що для мене зависока тональність. Може, якби виконував її тенор мужський, то було б звучання краше.
Ні! Ви не одна. Мені теж чомусь не пишеться. Я, сміючись кажу, що напевне мізки розплавились від такої температури, як у нас зараз. Все має свій час і вірші теж не можуть безкінечно текти, як із "рога изобилия".
0
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('