Любіі мої діти, тяжко самотіти,
По щоці щоденно котиться сльоза,
Чую ваші кроки, світ такий широкий,
Не ведуть до хати,бо у вас своя!
Чи немає місця, чи мале обійсця?
Ні, землі багато, паростки ростуть!
Старе не прийметься, з роду так ведеться,
Що достигле збіжжя із поля несуть?
Зеленіє жито, у розгарі літо,
Ще прийдуть у поле й до вас косарі ,
Стане пусто в полі, однакові долі,
Колись і ви ,діти, станете старі!
Хоч і розумію, про минуле мрію,
Як колись збиралась за столом сім’я,
Як світились очі, радісні діточі,
Як разом співали , аж зійшла зоря!
Двері відчиняю, з любов’ю чекаю,
Не баріться діти, моє серце жде,
Бо роки втікають, назад не вертають,
Прийде час і в хаті пустка зацвіте!
| 
у Вас 
0
