"Та попри все – це благо," і це саме головне. Любов у кожному віці - дарунок від Бога, а пізня має свої переваги тому що вона несподівана, як грім серед ясного неба, зваблива і обнадійлива.
Вірш заперечень; душа плаче - сліз нема, дні прийдешні - в чистоті. Що ми можемо знати за дні прийдешні, як не можемо розібратися із сьогоднішніми? За лід і страх уже мовчу.
Хоч я і не погоджуюся з Вами, що "у всіх одна дорога," бо кожен іде своєю дорогою, як по життю, так і до Бога, але вірш мені сподобався. Мабуть Ви мали на увазі вічність...
Гідне бажання, та нездійснене... якби ж то можна так врятувати, уже не кажу цілий світ, хоч би свою країну... Як на мене, то слово "одній" - зайве, але то моя об'єктивна думка.
Чому очки, не окуляри? Ми ж українці, не мадяри, Та попри все – пекуча тема, Ніяк не зрушиться дилема. Вже, ніби влада демократів, А дія старих постулатів…
Що це за темні думи у Вашому віці? Життя, як і вода має свій кругообіг і так до безкінечності. Кожна людина створює собі сама і живе у своєму світі, спілкуючись з різними світами, тобто з різними людьми, тому і живе в розмаїтті фарб і емоцій. Таких світів незліченна кількість, то ж відсутність одного непомітна.
Тепер все стало на свої місця. Дякую! Те, що вірш прозою, не вина сайту, бо після Вас люди виставили свої вірші без претензій. Це щось із Вашим компом, або, я вибачаюсь, при загрузці Ви робите щось неправильно.
Гарний вірш, п. Михайле. Дуже сподобався та він для мене - загадка. На перший погляд - лірика та й годі, але вчитайся і відчуваються зовсім інші ноти. Мені здалося, що це звертання Бога до людини, тільки чому похвали? Хіба Бог потребує похвали? У всіх писаннях Бог хоче від нас великої любові і непохитної віри. Відкрийте свій задум.
Це правда, людська душа - безмежна і вміщає в собі все. Не знаю, які були ваші думки коли писалося закінчення, але щастя - не гірська кізочка, воно в тій же душі і може розбитися від слова.