Дуже мені до душі твої патріоитчні настрої, цілком їх підтримую. Наталю я так, як і ти вірю "в прийдешній день." Нема на що надіятись, та й добра чекати. Знову радяться з сестрою, що кому казати. Стараються поріднитись, та й все відібрати. Не журися, Україно, не плач, сива мати, Ще знайдеться, вільна сила, тебе захищати. Як не згасне у природі, ясна Божа днина, Так, не згасла, у народу, казацькая сила.
Головне, щоб ти хотіла вдосконалення і воно прийде. Ти просто поживи на цьому сайті деякий час, читай вірші і коментарі, і не тільки свої, і все зрозумієш. Ти просто пиши, помиляйся, справляйся і пиши. Удачі!
Дашенька, яка ж ти МОЛОДЕЦЬ, що так стоїш за мову. Я бажаю тобі успіху у такій благородній справі. Старайся, відточуй своє майстерство слова і хай не зупиняє тебе ніяка критика. Наснаги!
Не те щоб відсутня, але дуже багато води. Наприклад виникає питання якщо мова може так багато, то чаму ми так погано живем? Або"Бо з тобою горе-неможливе." А я кажу: Чому, то ти, Україно, така не весела? Чого, такі сумні люди, у містах і селах? Чому, твої чорноземи, вкрились бур’янами? Чому, лихі невігласи, роблять лихо, з нами? Чи мало тя, сердешную, різали, вбивали? Пам’ятаєш, лебідонько, що було із нами? Щоб , тепера, не писали, щоб не говорили, Вони ж тебе, сіромаху, голодом морили.
Дуже гарні слова у вірші. Вони мені нагадали пісню про те, як син вийняв мамине серце по приказу дівчини. "Як вийняв він серце упав та й лежить, а мамине серце за сина болить. Вставай мій синочку, вставай не лижи, бери моє серце, дівчині неси."
От, козарлюга, не на жарти! Це ж яку силу треба мати, щоб до нестями цілувати, зі смаком хмелю на вустах, носить на втомлених руках і поневолено кохати.