Діти війни.

Страждав, безневинно, цивільний народ.
Підлітками хлопці, тікали на фронт.
 Від тої безвИході, болю і ран, 
Шукали рятунку, в лісах, в партизан.
 І всіх пекла в грудях, ота німинА, 
Та всі розуміли, нещастя, війна.
Дівчата ховались, то в льох, то на стрих,
Щоб в око не впасти, щоб гріх не настиг.
 Не дай, Бог, зв’язкОвий, у хату прийде, 
То дівчина, лісом його поведе….
Вплітали у косу, записку, чи знак
І йшло те дівчатко, очиці в сльозах.
По спині мурашки, ще важче стократ,
 Коли ти не знаєш, звідкІль той солдат. 
Чи німець, чи руський, а чи партизан.
Нічого не скажуть, під ребра наган.
А ніч прохолодна, і кулі свистять,
Звернути не можна, позаду солдат.
А мати, всю ніч, попід тином бреде.
У тьму заглядає, дитину все жде….
Такі – то часи, лихоліття, пройшли.
І так, настраждалися, діти війни.