Діти війни. Страждав, безневинно, цивільний народ. Підлітками хлопці, тікали на фронт. Від тої безвИході, болю і ран, Шукали рятунку, в лісах, в партизан. І всіх пекла в грудях, ота німинА, Та всі розуміли, нещастя, війна. Дівчата ховались, то в льох, то на стрих, Щоб в око не впасти, щоб гріх не настиг. Не дай, Бог, зв’язкОвий, у хату прийде, То дівчина, лісом його поведе…. Вплітали у косу, записку, чи знак І йшло те дівчатко, очиці в сльозах. По спині мурашки, ще важче стократ, Коли ти не знаєш, звідкІль той солдат. Чи німець, чи руський, а чи партизан. Нічого не скажуть, під ребра наган. А ніч прохолодна, і кулі свистять, Звернути не можна, позаду солдат. А мати, всю ніч, попід тином бреде. У тьму заглядає, дитину все жде…. Такі – то часи, лихоліття, пройшли. І так, настраждалися, діти війни.
|