Найбільше сподобалася третя частина- витончено. легко і гарно! "півні"- тут би наголос трішечки виправити "Заспівали півн(і)спозаранку. ( чи оже я помиляюся щодо наголосу?) А загальне враження- дуже приємне!Натхнення!
Ой як же довго Ти, Сашко, не був на "анумиках"....! Як гарно знову Тебе чути і відчувати Твої вірші. Молодець, гарний вірш: чутливий, щирий, насичений емоціями. Нартхнення Тобі! ( і не зникай на такий довгий час)
Дорогенькі мої, я всім- всім дууже вдячна за відгуки!(прошу вибачення, що не встигаю відповісти кожному зокрема) але ціную думку кожного з Вас. Дякую, що читали і не залишилися байдужими! Всім щастя!
Валерію, річ і дісно- стерженева, бо підоперта відшліфованою позицією житейською. Сильний твір і оригінальне завершення- ох уже ці наші ліфти, часом більше злякаєшся , ніж би пекло узрів.Майстерно розставили ідейні акценти і породійні осоння.Дякую за працю! Натхнення Вам!
Гарно! Оптимістично і світло! Щиро! "Я в майбутнє України віру,
Повну добрих помислів і мрій!" .................................................................. Вікторе, не здаєтся, що слово"ПОВНУ" має бути "ПОВНЕ"? адже стосується воно слова "МАЙБУТНЄ" Вірю у майбутнє повне помислів і мрій! ...................................... Дякую за гарний настрій від вірша- зараз так бракує такої віри....
Вітаю таку тематику, п. Катрусю! Гарні думки ллются з вашого серця! Впевнена чомусь, що на цю тему Ви ще створите багато творів.Дуже хочеться урізноманітнювати рими.Щодо "примусить" може дійсно щось подумати ще...? МОже "закличе" весь вселенський рід, або що...? А настрій від вірша - філософсько- світлий! Дякую!
ЗГадалось щось Ліни Костенко " Усі слова були уже чиїмись, а ти іх мусиш вимовити вперше..."- перегукнулося мені... Дуже гарний задум, Василю! Читається легко і так зрозуміло лягає на душу.Трошки підправити наголос- і все чудово! Щодо "банальної" пари рим, то скажу таке: коли це не зловживання( а у вашому випадку - це не зловживання) то огорнені смисловою пеленою доречності, такі рими є допустимі і виправдані. Дуже сподобався Ваш вірш!
А холодні Землі вітрища видувають тепло із серця, вибирають з душі зернятка і розносять іх по світах. Що тим зерням, хоч буря свище, Небеса волають на скерцо, В них одна - єдина є гадка: не упасти в болото. На змах, Під останнім ревом негоди і супроти надривних течій, впасти в небо, теплом налите, запустити коріння ввись. А плоди хай падуть в городи поземні, що мов диво-печі, запікають життя прожите, в срібні дзбани, що ще колись задзвенять під промінням вишнім і любов"ю влиті по вінця, розіл"ють ненавмисно ріки і стечуться ув океан. Я знайду тебе сестро - вишне під сузір"ями в білих кільцях, Крапнуть роси нам на повіки І це буде час без оман, де ніхто не грюкне дверима, де болючим не буде слово, де дозріє висока віра, ми не знатимем, що є "крах" Поєднає нас щось незриме, а поки що я чую знову, як з твоєї душі ллється щира сильна річка у світлих віршах.
НАТАЛОЧКО!!! Ну просто слів не можу знайти, аби передати свої відчуття від цього "андромедівського" вірша....Я просто щаслива від потоку таких рядків: стільки рідності тут, стільки тепла.Хай твої творчі крилята завжди будуть міцними.Дякую за дихання в унісон, за гармонію творчого лету. Сто цьомок Тобі, посестро!
В людей також, як у світил небесних: магніти душ, дистанції закон. А то гляди: Юпітер - перелесник зіткнувся би з Венерою. Спокон... спокон віків, із сивого зарінку поставлене усе на мудру вісь: На відстані- любов сильніша! Жінко! А ти зривала яблука якісь... Чи ти бажала провідчути зблизька емоцій вулканічних пил...і крах? Хоча б на мить. Хай силою вітриська крильми переплистися. Просто змах і все...!- тепер сиди, пиши поеми, як дві зорі зійшли з орбіт своїх... А ми, нащадки, ще живі...і ще ми на кожнім нерві чуєм давній гріх. Відрощуємо сяйво відвібрацій із наших душ, правічних, наче рай, роздумуєм про мудрості дистанцій і пристрасті миттєві- що ж: нехай! Бо і в людей, як і в світил небесних, часами трєкторії стрімкі зхрещаються в поривах ненавмисних. Ударна хвиля...вибухі яркі...