Сіється біла
пороша
З обледенілих
беріз.
- Чом ти, така
нехороша,
Хлопця доводиш
до сліз?
Встань на хвилину
із ліжка,
Глянь у вікно
мимохіть –
Витоптав,
бідний, доріжку
Біля закритих
воріт.
Глянь, як
кружляє в повітрі
Всюди сріблястий
сніжок, -
Як на морозі під
вітром
Хлопець пустився
в танок.
Топче доріжку
під тином
Все наодинці –
невлад.
Зжалься над ним,
бо загине
Він у такий
променад.
В’ється стежинка
довгаста
Між кучугур де –
не – де.
Повна надії та
щастя, -
Тільки на тебе і
жде!..
Там, де в
березах обвислих
Затінок є од
людей, -
Бачив, як радо
притиснув
Юнку козак до
грудей.
01.02.12
|