Я не святий, І півсвятим напевно теж не стану. Себе закрив Лише думками від бедламу. Мій світ один, Не помістився в інші по природі. І часоплин Розносить долю що на взводі, От-от злечу А може манить знов падіння Там десь знайду У мудрості своє прозріння.
Наш світ все більше поглинають гроші... Хтось каже, що все довкола матеріальне, а хтось ніяк не може заробити грошей для власної сімї, мовляв грошей мало не буває... Сумно, адже за гроші не купити кохання, дружбу, рідних, здоровя, щастя і БОЖЕ ПРОЩЕННЯ!
Не всі, далеко не всі радіють. Буває їдемо Донбасом в зоні АТО, а люди особливо діти привітно вітаються піднімаючи руки. Скажіть - чи вміють малі діти брехати? Я думаю ні. А одна жінка навіть перехрестила нас на дорогу, це не забувається і говорить саме за себе.
Не знаю чи правильно я Вас зрозумів - вірш про егоїстичного молодого чоловіка, що не має дружини, дітей і тим більше внуків; живе бестурботно в селі з батьками за принципом -моя хата скраю? Боляче коли таких багато, але я думаю таких дуже мало, одиниці і вони зміняться...
Дякую, пані Наталіє, за коментар. Вірш Михайла Нечитайла був дуже близьким до моїх почуттів, це мною пережита моя відповідь на його рядки. Погоджуюсь шлях до взаємного кохання буває дуже тернистим, а буває, що напротязі життя воно так і не приходить. Така реальність.