Літаю в небесах із ангельським обличчям,
Дивлюся на простори - матінки землі.
Ведінь пластується, знімає протиріччя,
Коли тумани осідають на мені.
Бажань летіть немає лінощів пручання,
Якщо потрібно з нею вище піднімусь.
Щоб не знати їй, мить небесного прощання,
Спіймаю вир на ньому трішки покручусь.
Прийшла пора, лице зустрілося з зорею,
Не хочу їй, промінь ставити в провину.
Вони немов рідня вітаються з землею,
Якою я горджусь дивлячись з вершини.
Не треба слів, душа схотіла помовчати.
Свої чесноти захищає від грози,
Пора й мені, додому, до землі рушати,
Отак в траві, пора пройтися по росі.
Для вічних таємниць відкритися потроху,
Зайти до них, життя осмислити своє.
Літань надуману лишити на епоху,
Нехай у ній ім’я прославиться моє.
Людина завжди лишає слід на Землі але як довго він буде триматися це залежить від тих добрих справ, які людина зробить за час свого життя.Робімо ДОБРО. воно тримає людські сліди,згадку...Мудрі роздуми.
п.ГАЛИНО ЩИРО ДЯКУЮ ВАМ ДУЖЕ РАДИЙ ВАШОМУ КОМЕНТАРЮ
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
