А мені сумно від Вашого вірша, якось важко та соромно... Я сам бачив багато прикладів цьому. А як Ви думаєте чи пють і як пють в нашій мобілізованій армії?
Розумію мій коментар як завжди проігноруєте, та все ж ... Тут (в навчальній ВЧ кажуть що вони не відступили, а довго билися до останнього, лише невелика кількість вирвалась. Їх кинули і дозволили оточити... Сотні полеглих спалюють, як безвісти пропавших. Вічна память... Кричати хочеться від болю.
Закохуються у внутрішню духовну красу, яка не піддається змінам часу - а тому і саме кохання буде вічним. Але не завжди воно взаємне - народжується ігнорування, неповага, знущання - того кого кохають, але хто не кохає і сумні наслідки, хочеться забути але не можна.
Той, хто стверджує, що все знає насправді нічого не знає. Істину вміло приховують... І ще кажуть - народ заслуговує на ту владу, яку він має. Подумайте, будь ласка, над цими словами. А вірш актуальний, світлий та ствердний. Дякую.