Шановна Христино, ніхто Вас не примушує вкладатися у якісь "рамки", Ви можете писати як побажаєте, нехай це буде Ваш стиль. Але є певні роками напрацьовані напрями розвитку української писемності - граматика і пунктуація. Якщо не ми, то хто повинен цього дотримуватись? Вирішувати Вам.
Дозвольте ще порадити змінити на: "потім і ще якісь бились, і полягло їх тут тьма" і перед останній рядок: "квіти червоні у полі". Вірш наче чудова легенда про макове поле.
Вислів: "долу ся схилив.." означає похилився? Я думаю, що так. Неправильний наголос: сестри мОЇ Й браття. Стосовно змісту: погоджуюсь патріотично, хвилююче, довершено. Але є і деякі суперечливі рядки, наприклад "нема любові у засохлих душах і єдності народної нема..." ці слова вражають негативом, сприяють поглибленню розколу, тим що називають певні групи народу "засохлими душами" чи я помиляюсь і ці слова адресовані не Їм? Не можна закликати до єдності інших, і водночас на власному прикладі у вірші зневажати населення сходу і півдня... Чи я помиляюсь? Тоді кому адресовані ті слова? Дякую за увагу.
А я думаю, що память, спогади формують нас як особистість, їх не можна стерти просто так. Проте звісно нещадний час примушує нас забувати менш важливе заради чогось важливішого, а точніше - реальнішого. Мені так здається, можливо я помиляюсь.
Кажуть найбільше болі можуть завдати не вороги (від яких хорошого не чекають), а рідні, близькі та друзі (коли чекаєш хорошого то інше, навіть менш погане, здається як ніж у спину)... Дякую за вірш.
Так річ не у "музі", натхнення рими є. Вірші живі, патріотичні є... Але чи є розуміючі читачі, чи є ті, хто вміє бачити і розуміти написане... Дякую за увагу. Бажаю натхнення, успіхів у творчості та хороших читачів.
Я думаю війна, боротьба, надриви призводять до озлобленості на ворога ... ворога, яким може стати кожен незгідний з чиєюсь думкою. Тому віру, любов і терпеливість ми самі повинні впустити у свої серця щоб зникла війна...
Так, важкий світ пішов. Не погоджуюсь тільки із ствердним: "Життя Бог дав усім нам навіки". я думаю не навіки, а на вік, один вік, від якого багато чого залежить.
Мені здається жорстоко: "Хай поплачуть. Що там звуки, коли розум задубів." Мені здається проблема набагато глибша. Це всього лиш моя нехай хибна думка. Я б міг би вказати і на технічні помилки... Ви хоча б кивніть, якщо бажаєте читати мої слова.
"..Чи маю право я на те, в що Вірю? Адже довкола в це ніхто вірить!.." Це Ваше життя, це Ваша дорога по миттєвостях реальності, вибирайте мудро щоб потім не було трудно. Всього найкращого!
Спробую проаналізувати на музичний слух. Мені здається, що правильніше "буддучина" а не "будуччина" і збій у рядку: "Тиранство згине! бАндиТ ТИ, а нЕ брат" (збій наголосів, збіг ТТ і 11 голосних, а не 10!) здається не "свОю" а "своЮ" не "пімстви" а "помсти" і в останньому рядку пропоную викинути "бо" "ВкрайІна встАне, сЕред нАс любОв!" Нехай ця любов завжди освітлює правильний шлях!
Для мене сайт неначе дружнє товариство. Це ціла історія... Я дивлюсь у рядки як в зеркало тоді. Проходить час, змінюються автори сайту, але дуже багато залишається незмінним, як хорошого, так і поганого... Це всього лиш моя субєктивна думка, яку я нікому не хочу навязувати!
Хочеться подякувати пану Василю (адміну) за нагадування прекрасного вірша пана Василя Світлого, жаль, що він давно не відвідував наш сайт. А які були часи тоді... Ех, я наче повернувся в ту дружню теплу атмосферу. На жаль, зараз, не лише він, а й багато інших давніх друзів не відвідують сайт, а дуже хотілося б їх почути. А вірш і справді виявився свого роду пророчим...