Добрий вірш, але його можна покращити, підібрати рими і добре поримувати другий і четвертий рядки... Їх завжди треба римувати, такі правили віршування, а без цієї техніки далеко не сягнути... Тож варто над цим потрудитися... Успіхів!
Ген розплелась заквітчана коса Струмка дзвінкого по плечистих схилах!.. Чудова коса, така наснажлива... І все забулось, тлінне і земне, Сповзла з очей ця висвячена втома... Читаю і ще душа проситься... Хіба я відмовлю?.. Зробіть, будь ласка, інтервали-пробіли після ком... І не забувайте про них... І гарно завше читається назва вірша великими літерами... Сприймається зовсім по-іншому... Розкрилля і високих небес!
Славний вірш... Вартісний... Був би ще кращий, якби не порушене римування в третій строфі... І чому комп`ас, а не к`омпас?.. Нові слова потрібно творити, а змінювати наголоси ми не повинні... Є багато прикладів, коли автор просто підганяє слова під ритм чи риму... Як це пояснити? Вважаю це браком техніки... І мені дивно це бачити у вашому вірші... Мабуть, це простий недогляд...
Це зрозуміло... Але кожен поет повинен себе навчити сам... Тільки тоді він може відбутися... Іншого шляху нема... Упевненість у собі - запорука успіху... І вчитися потрібно все життя... Хто до цього готовий, той колись пожне свій урожай...
Які образи? Тут не повинно бути ніяких образ... Адже володарює СЛОВО... Дехто ображається на звичайні зауваження... І хай тупцяють на місці... Василь Симоненко казав: той, хто ображається на критику, не поет... А що говорити тим, хто заримовує прозу?..
Читайте класиків... Думайте, аналізуйте... Вчитися ніколи не пізно... І головне - багато читайте... Я колись читав про одного поета, який у 70 літ видав першу збірку... Ніхто навіть не знав, що він пише вірші... І йому присудили найпрестижнішу міжнародну премію... Правда, у нас такого не буває...
Я не конструюю вірші, не роблю їх, а просто їх пишу... Може інколи чогось і не вистачає... Про заздрощі? То чогось спало на думку... Але сказано ж не конкретно, а тому не варто приймати на свою адресу... Щодо оцінок... Їх теж багато необ'єктивних... У 2009 році я зробив серйозні зауваження декому, щоб спонукати до серйозної роботи, то ця людина ганяється за мною слідом і пише мені "згаяний час" і т. п. Мабуть, оцінки не завжди потрібні... Мене часто дивує, коли читаю чиєсь славослів'я під слабенькими віршами... А скільки нікудишніх! І я жодного разу ніде не натрапив на серйозну пораду... Ніхто цього не робить... А хто страждає? Слово... Мучимо його... А скажи правду, то зразу: критиканство!.. критикан!.. А від хваління людина краще не стане писати, бо це її заколисує... Мова - це інструмент поета, а ми про цей інструмент дбаємо мало, а то й зовсім нехтуємо ним... Чи можна щось зробити якісно поганим інструментом?.. Ні, звичайно... Тому так багато сірих віршів... Любімо і вивчаймо мову... Тоді частіше приходитиме Муза...