ВІТЕР

ВІТЕР

Дві тополі в полі, ніби свічі.

При свічках лягає сонце спати.

Вітер має руки чоловічі -

Все йому кортить мене обняти.

Я бреду вечірнім літнім полем

Поміж маками, волошками, житами...

Вітре, не давай ручиськам волю,

Не цілуй пошерхлими вустами!

Що ж ти робиш, чорте синьоокий?

Та ж не гоже, чуєш нечестивцю,

Жінці у цей вечір одинокій

Зазирати хтиво під спідницю.

Що тобі до мене, пустовію?

Не хапай мене  за білі плечі!

Я вітрам давно уже не вірю,

Бо любов у них лише на вечір.

... Перші зорі визирнули з вікон,

З висоти за нами підглядають...

Вітре, вітре, синьоокий вітре,

Чи ж жінок земних вітри кохають?

... Розчесала на ніч чорні коси,

Погасила світло без вагання.

Тільки вітер за вікном голосить

Над своїм приреченим коханням.